17 жовтня 2025 року в Житомирі відбудеться презентація книги Петра Кралюка «Почаївська лавра: історія про яку не розповідають». Напередодні цього візиту ми поспілкувалися з автором книги телефоном. Пропонуємо вам текстову версію нашої розмови.
Пане Петро, розкажіть будь ласка, чому ви вирішили написати про Почаївську лавру? Чому вам ця тема була цікавою? І з яких джерел брали інформацію, адже в назві звучить “історія, про яку не розповідають”?
Я живу недалеко від Почаївської лаври. І часто буваю в цьому монастирі з різних приводів. Іноді доводиться везти гостей, які хочуть подивитися на лавру. Але, чесно кажучи, те, що я бачу в Почаєві, викликає сум. За часів незалежності Почаївська лавра перетворилася в один із оплотів “руского міра” на території України. Я розумію, що це робилося цілеспрямовано. Влада закривала на такі речі очі. Почаївські монахи, так чи інакше, брали участь у політичному житті. Вони ж організовували поїздки для того, щоб захищати нібито деякі православні храми, бо деякі з них хотіли переходити до Київського патріархату чи ПЦУ.
З другого боку, я цікавився історією Почаївської лаври, перечитав чимало літератури. На жаль, навіть українські автори національного спрямування, як, наприклад, Іван Огієнко, знаходилися під впливом російських православних стереотипів. Адже в 30-х роках ХІХ століття Почаївська лавра перейшла від Греко-Католицької до Православної церкви. Тоді ж почали друкувати різноманітну пропагандистську літературу, щоб представити Почаївську лавру як оплот православ’я. Під впливом цієї літератури знаходилося й знаходиться чимало українських авторів.
До речі, Почаївський монастир лаврою почав називатися за греко-католицьких часів. Близько 100 років греко-католики володіли Почаївським монастирем. Саме вони почали називати його лаврою. Вони ж його розбудували. Були тоді побудовані основні споруди, в тому числі і центральний храм. Тоді ж стала відомою ікона Почаївської божої матері, почалися масові паломництва до Почаєва. Там працювала друкарня, і це була одна із найбільших друкарень України XVIII і початку ХІХ століття. Там було надруковано масу різноманітної літератури, причому ця література розходилася по всіх усюдах. Про це в нас не дуже то й знають.
Російські ж православні намагалися представити саме цей монастир як свою святиню, що нібито споконвіків був оплотом російського (саме російського!) православ’я. Хоча насправді навіть, попри русифікацію цього монастиря, тут зберігалися певні українські традиції, які були присутні тут також із греко-католицьких часів. Я вирішив все-таки зібрати максимально матеріали і подати іншу історію Почаївської лаври, ніж та, яка зараз поширена, яку розповідають у самому монастирі, яка представлена у різного роду православній літературі. У самій книзі йдуть посилання на джерела, які використовувалася. Посилаюся також на деякі спогади. Наприклад, коли писав про Амфілохія Почаївського. Це дуже цікава фігура!
Це той, який був з родини, котра була пов’язана з УПА, правильно?
Так, він належав до родини Головатюків, яка значною мірою була пов’язана з УПА. Багато членів цієї родини було в українській партизанці. Так чи інакше Амфілохій теж допомагав упівцям, лікував їх. Але зрозуміло, що зараз в Почаївському монастирі про такі речі не говорять.
Також у книзі є розділ, де говориться, що лавру відвідували Микола Костомаров і Тарас Шевченко?
Є великий розділ, де я говорю про відвідання Миколою Костомаровим Почаївської лаври.
Він про це говорить у своїй автобіографії. А що стосується відвідання Тараса Шевченка, то це теж зафіксований історичний факт. Є картини, які малював він у Почаївській лаврі. Шевченко згадує про Почаїв у своїх творах. Але ці згадки не є однозначними. Так само і спогади Костомарова. Так, Костомаров говорить про Почаївську лавру як про православну святиню, адже він був доволі релігійною людиною. Але Костомаров відзначає низку негативних моментів, які були пов’язані саме з русифікацією Почаївської лаври.
Що стосується Шевченка, то він був більш критично налаштований до російського православ’я. Поет дозволяв собі в творах висловлюватися не зовсім добре про нього. Тому Почаївську лавру він сприйняв з певним скептицизмом.
Скажіть, а коли стався такий перелом, що лавра почала русифікуватися?
Це не перелом. У 30-х роках ХІХ ст., після відомого польського Листопадового повстання, російська влада почала закривати католицькі й греко-католицькі храми, монастирі. І в середині 30-х років лавра вже остаточно перейшла до Російської православної церкви. Це відбулося за допомогою силового захоплення. Туди завезли монахів із Східної України, з Росії.
Тоді й перетворили цей монастир в оплот російського православ’я. На нього зверталася велика увага. Чому? Тому що лавра, зокрема, знаходилася на кордоні із Австро-Угорською імперією. Наприклад, із Почаєва було видно гору, де знаходилося містечко Підкамінь і Підкамінський католицький монастир. А це вже була територія Австрійської імперії. Люди звідти приходили до Почаєва. Тому треба було зробити Почаїв оплотом російського православ’я на кордоні із Австрійською імперією. Адже з іншого боку кордону жили греко-католики, які вважали Почаївську лавру «своєю».
Але в 1992 році була така краплинка надії, що все ж таки лавра буде українською, так?
Так. Тоді була створена Українська православна церква Київського патріархату. Тодішній настоятель лаври Яків (Панчук) був прихильником Філарета. Він готовий був, щоб лавра перейшла до Київського патріархату. Але були прислані монахи із Росії, які вчинили бунт. Знайшлися, звичайно, місцеві колаборанти, котрі підтримували цих російських монахів. Там дійшло до заворушень. Я побував у Почаївській лаврі, коли ці заворушення відбувалися. Влада, на жаль, не виявила, достатньої сміливості і рішучості, щоб дати по рукам представникам «руского міра».
І до сьогоднішнього часу доводиться констатувати, що влада себе поводить беззубо. Треба було б вже виявити більш рішучі дії по відношенню до цих російських пропагандистів, до того, що робиться у Почаївській лаврі. Так, під час широкомасштабного вторгнення росіян в Україну у нас заборонені різного роду масові заходи. Але тим не менш, Російська православна церква, яка іменує себе в нас українською, проводить масові паломництва у серпні місяці до Почаєва на честь святкування Почаївської Божої Матері. Два роки тому я зі своїми друзями вирішили поїхати до Почаєва. І коли т. зв. паломники (а реально – релігійно-політичні демонстранти), почали сходилися до лаври, нас поліція туди не пустила.
А чому?
Сказали, що не можна. У той же час туди приїжджали на недешевих авто священики Московського патріархату, матушки їхні, інші особи. Видно, що цих людей спеціально завозили на таке дійство. Їх же спокійно пропускали. І як це сприймати? Причому Тернопільська обласна рада заявила, що забороняє проводити це паломництво. З одного боку, декларуються якісь, здавалось би, правильні речі, а на практиці виходить зовсім інше.
Так, і ось коли ви говорили про 1992 рік, про ці заколоти, одразу якесь таке дежавю, адже ось буквально кілька днів тому, 8 жовтня, на території Почаївської лаври, працівники СБУ в супроводі поліції мали провести обшуки, але знову ж таки з’явилися якісь невідомі молодики в рясах, які не дозволили це зробити. Тобто там така збудована фортеця, яка готова фізичною силою захищати свою проросійськість?
Там давним-давно є бойовики, які охороняють цю лавру, котрі у випадку чого навіть виїжджають до інших населених пунктів, щоб здійснювати такі силові дії.
Хто ці люди? Вони місцеві, чи це завезені звідкись, зі Східної України чи з Росії?
Є й завезені, але є і місцеві – я так думаю.
Які за гроші, напевно, готові працювати?
Хтось за гроші, хтось зомбований – по-різному буває. Це працює в комплексі. До недавнього часу влада взагалі не діяла, щоб протистояти цьому. Зараз є певна спроба діяти. Силові структури йдуть на обшуки, але, не досягаючи своєї мети, зупиняються і відступають. Це моє суб’єктивне враження, але, на жаль, чимало силовиків і в Тернопільській області, і не тільки в Тернопільській, пов’язані з Московським патріархатом. Свого часу Московський патріархат їх, так би мовити, “оцерковнював”, давав їм різного роду нагороди, їх запрошували на різні церковні акції. Я сам був свідком деяких таких речей. І ці самі силовики, звісно, з пієтетом ставилися і ставляться до Московського патріарха. А ще є такі судді, прокурори…
Я не спостерігав безпосередньо за подіями 8 жовтня 2025 року в Почаївській лаврі. Але на основі матеріалів мас-медіа в мені склалося враження, що це була така собі інсценізація. Одна сторона демонструвала, що вона щось робить, друга – що чинить опір.
Пане Петро, ну і на завершення, як ви думаєте, як далі буде розвиватись ситуація? Тому що ми маємо приклад Києво-Печерської лаври, де, в принципі, відбувся позитивний сценарій. Що далі чекає на Почаївську лавру? Чому на Тернопільщині, і загалом на Західній Україні у нас залишається російська православна церква? Що потрібно владі робити, щоб змінювати цю ситуацію?
Там має бути системна робота. Системна робота із місцевим населенням, із силовиками. Це, звичайно, складно із Почаївською лаврою. Її монахів в самому Почаєві дуже багато людей підтримує. На лаврі зав’язаний місцевий бізнес , різноманітні соціальні контакти, навіть родинного характеру.
І, певно, вливаються гроші.
Звичайно. Наприклад, вливаються гроші за рахунок згаданого паломництва. І не тільки. Багато хто з цього живе в Почаєві. Зламати це все дуже непросто. У Києво-Печерській лаврі з цим було дещо простіше. Тому якщо не буде розумної системної роботи, то і далі в Почаєві лишатиметься осередок «русского міра».
Я вам дякую за цю розмову, чекаємо вже вас в Житомирі, де продовжимо обговорювати цю тему.
ІНТЕРВ’Ю ПРОВІВ ОЛЕКСІЙ КУЗЬМЕНКО.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації