І знову золоті унітази. І знову пшонка-стайл. І знову інтер’єр блистить позолотою й напиленням, аж очі виїдає. І знову глибокі й задавнені травми дворового пацано-дитинства, які спонукають пізніше отак-от гіперкомпенсовувати кічем, показухою, понтами й несусвітньою розкішшю, де навіть випорожнюватися треба на щось коштовне.
Апартаменти Міндіча з усією цією сяйливою срамотою – це квінтесенція стилю всього вечірнього кварталу, співвласником якого Міндіч, власне, й є. Вся ця братія, родом із піонерогопоти, саме так і уявляє багатство, люксус, преміюм-клас, шик: золото й парча, латунь і чиста мідь, ба навіть йоржик для фекалій має бути з добірного сплаву. Такою є естетика кавеенщиків-сибаритів і гедоністів-рагулів із того планктону держслужбовців і прикоритників, які з 2019 року гордо плавають на поверхні в статусі недоторканних і примазаних. Жлоб на жлобі їде й жлобесами в соболевих хутрах поганяє. Знекультурені, знекорінені, знеосвічені, деінтелектуалізовані, зате з посадами і дружбою.
Маємо ось таку культуру чиновництва, закономірну для країни нуворишів, які стрімко збагатіли не за рахунок інтелекту чи саморозвитку, а за рахунок системи монопольного грабунку.
Якщо дєвушка – то куколка з накачаною пипкою; якщо розважатися – то в ванній шампанського; якщо й жити – то з відчуттям короля світу. Всі ці золоті печатки на обрубкоподібних пальцях і золоті ланцюги на горилоподібних грудях, увесь цей живопис поруч із кондиціонером, усі ці мармурові плити як не в античному стилі, то в візантійському, то в стилі арабських шейхів – це все є закінченим стилем цілого покоління служителів культу мамони, де банкноти компенсовують відсутність шляхетності, натомість діє інший принцип: устигнути хапнути, поки б’ють їхні куранти.
А ви збирайте гроші на амуніцію й записуйтеся добровольцем.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації