Останній бій воїнів Української повстанської армії на Житомирщині відбувся 8 липня 1955 року (у частині джерел наводиться також дата 9 липня 1955 року) у селі Сушки Коростенського району, по вулиці Рудня. Це була остання збройна сутичка організованого націоналістичного підпілля з радянськими силовими структурами в області: саме після ліквідації боївки сотенного «Романа» органи держбезпеки та компартійне керівництво Житомирщини змогли відзвітувати перед вищим керівництвом про припинення діяльності підпілля ОУН у краї.
Подія назавжди повʼязала древлянське село Сушки з історією українського визвольного руху, а хата місцевої жительки Марії Яценко на західній околиці села стала місцем останнього подвигу двох повстанців.
Підпілля ОУН і УПА на Житомирщині у 1940–1950-х роках
У повоєнні роки, протягом 1946–1955 років, зміст національно-визвольного руху на Житомирщині поступово набував рис соціального характеру. Національно-соціальний протест населення проти політики тоталітарного режиму став головною домінантою антикомуністичного руху опору, провідною силою якого були Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Яскравим свідченням цього була підтримка націоналістичного підпілля місцевим населенням упродовж багатьох років — попри масові репресії та жорсткий владний контроль.
Значна частина жителів краю в умовах терору зберігала обережність і відкрито своєї прихильності до ОУН і УПА не виявляла, проте підпілля десятиліттями спиралося саме на приховану народну підтримку. На Житомирщині діяли крайовий, надрайонові, районові, кущові та станичні проводи ОУН, відділи й боївки УПА; через територію області проходили рейди сильних відділів УПА — сотень і куренів, які вели бої з окупаційною владою та здійснювали пропагандистські рейди на сусідню Київщину.
Втративши звʼязок із центральним керівництвом руху, що було зумовлено загальною політичною ситуацією, окремі боївки продовжували боротьбу самотужки. Ще на початку 1950-х років на Житомирщині діяли, зокрема, боївки «Будька» (Сильвестра Примака) у Радомишльському районі, «Артема» (Івана Малимона) в Андрушівському та «Романа» (Володимира Кудрі) у Коростенському районі. Останньою з них була ліквідована боївка сотенного «Романа».
Сотенний «Роман» — Володимир Кудря
Командиром повстанців, які прийняли останній бій у Сушках, був досвідчений підпільник Володимир Кудря (у джерелах прізвище подається також у формі «Кудра»; по батькові — Пантелеймонович), відомий під псевдами «Роман», «Бурлака», «Заграва», «Орест», «Старий», «ТМР» та іншими.
Народився він 1922 року на Волині — за різними даними, у селі Малий Омеляник (нині частина міста Луцька) або в Боголюбах Луцького району — у бідній селянській родині. У 1937 році закінчив Луцьку семирічку, згодом навчався на курсах садівників-городників та на педагогічних курсах (1940 рік). Працював на Луцькій авторемонтній базі.
Членом ОУН Володимир Кудря став від 1939 року; до 1941 року він очолював один із кущів організації в Луцькому районі та був повʼязаний зі Службою безпеки ОУН(б). У роки німецької окупації був членом «Січі» та «Господарської служби України».
На нелегальне становище перейшов у березні 1943 року — спершу як чотовий сотні УПА імені Коновальця, згодом сотенний. У складі групи УПА «Тютюнник» брав участь у пропагандистських рейдах теренами Житомирської та Камʼянець-Подільської (нині Хмельницької) областей. Від березня 1944 року воював у складі УПА на Холмщині, де разом з підрозділами армії захищав українське населення від польських нападів.
Восени 1944 року референт Служби безпеки Проводу ОУН на північно-західних українських землях (ПЗУЗ) Степан Янишевський призначив Володимира Кудрю «комендантом бойових груп на східноукраїнських землях» (СУЗ). У січні 1945 року «Роман» прибув у Житомирську область і очолив націоналістичне підпілля в північних районах Київщини та Житомирщини. У березні–травні 1945 року він керував проводом Малинського району, а також підпільними теренами «Роздоріжжя» (Північна Житомирщина) та «Плацдарм» (Північна Київщина), після чого в червні 1945 року повернувся на ПЗУЗ.
Від 1947 року — член ПСК «Одеса». Упродовж 1945–1955 років був учасником багатьох рейдів на східноукраїнські землі, а в 1949–1955 роках обіймав посаду Житомирського окружного провідника ОУН. Його повстанська сотня, яка мала підтримку місцевого люду, добре орієнтувалася на місцевості й дотримувалася суворої конспірації, за оцінками дослідників, тривалий час — близько тринадцяти років — діяла на Волині, Рівненщині, Житомирщині та Київщині.
Про характер стосунків підпілля з місцевим населенням промовисто свідчить один зі звітів «Романа» про рейд на східноукраїнських землях:
«…Населення сприймає нашу пропаганду радо і прихильно… Населення ставиться до нас прихильно і не боїться нас. Воно переконалось, що ми нікого не вбиваємо, і без страху вночі відкривають нам двері, щиро діляться навіть останнім шматком хліба. Коли пізнають, що це повстанці, радо інформують нас про все, що питаємось…»
Під час підпільної боротьби Володимир Кудря дістав два тяжких поранення в ногу — восени 1948 та в серпні 1949 року. За даними радянських каральних органів, у 1944–1955 роках група «Романа» здійснила 227 збройних акцій, 112 нападів на колгоспи й магазини та їх розгромів, розгромила і спалила 22 сільради та правління колгоспів, знищила щонайменше 14 радянських активістів; було зафіксовано також 77 випадків поширення повстанської літератури (загалом близько 1500 розповсюджених примірників листівок і брошур). Про масштаб діяльності боївки свідчить і те, що у 1952 році для пошуку «Романа» було залучено 1700 бійців внутрішніх військ МВД та співробітників МГБ.
Посвітка про нагородження Володимира Кудри – «Романа»
За заслуги перед визвольним рухом Володимир Кудря був відзначений військовим ступенем сотенного УПА (1943), поручника (14 жовтня 1951 року), а також нагородами підпілля — Срібним Хрестом Заслуги (1952), Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги, Бронзовим Хрестом Заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».
Останній бій: 8 липня 1955 року
Загибель боївки сотенного «Романа» сталася через зраду. У ніч на 8 липня 1955 року садибу Марії Яценко на західній околиці села Сушки оточило кілька сотень співробітників радянських каральних органів. Через гучномовці карателі зажадали від повстанців здатися.
У криївці було двоє бійців — сотенний «Роман» (Володимир Кудря) та вояк «Лис» (Олександр Усач). У відповідь на вимогу здатися пролунало коротке: «Вояки УПА не здаються!»
Ліворуч на фото – Олександр Усач – «Лис» (1919–08.07.1955), побратим «Романа»
Розпочавшись уночі, нерівний бій тривав майже десять годин. Зрештою карателі підпалили хату, з якої відстрілювалися «Роман» і «Лис». Повстанці вискочили з палаючої будівлі й кинулися в різні боки, намагаючись прорватися. Але село було оточене щільним кільцем, і обох застрелили. За переказами, радянські силовики були вражені незламністю повстанців, яких виявилося у сотні разів менше за нападників, — та для двох українських вояків цей бій завершився трагічно.
Лише після ліквідації цієї останньої боївки у 1955 році силові структури та компартійні органи влади Житомирської області змогли відзвітувати перед вищим керівництвом про остаточне придушення оунівського підпілля в краї.
«Лис» — Олександр Усач
Довгий час особа другого повстанця, який загинув разом із «Романом», залишалася невідомою. Імʼя вояка «Лиса» — Олександр Усач — вдалося встановити лише приблизно через сорок років, уже в незалежній Українській державі. Ця обставина промовисто засвідчує, наскільки ретельно радянська влада прагнула стерти памʼять про учасників визвольного руху й наскільки складною була згодом робота дослідників із відновлення їхніх імен.
Памʼять і вшанування
Історію останнього бою на Житомирщині дослідив та описав у своїх книгах заслужений журналіст України Вʼячеслав Васильчук, завдяки чому подія стала відомою широкому загалу.
У 2002 році в селі Сушки, на місці хати жительки села Марії Яценко, в якій підпільники знайшли прихисток і де відбувся їхній останній бій, було встановлено памʼятний знак на честь загиблих повстанців «Романа» та «Лиса». Памʼятний знак розташований по вулиці Рудня. Влітку 2015 року його було оновлено.
Відтоді щороку 8 липня біля памʼятного знака відбуваються вшанування, на які приїжджають патріоти з усієї Житомирщини та сусідніх регіонів. Мітинги памʼяті загиблих повстанців проводилися, зокрема, у 2012, 2014, 2015, 2017 та 2020 роках. Так, у вшануванні 2012 року взяли участь патріоти з Малина, Бердичева та Черняхова, побратими з Бучі на Київщині, а також інші патріотичні організації та окремі громадяни. На заходи прибували й делегації з різних районів, представники обласної та районної влади, духовенство, громадські активісти, журналісти та місцеві жителі. Учасники вшановують героїв хвилиною мовчання та покладають квіти до памʼятного знака.
Пам’ятний знак на честь Героїв УПА, село Сушки
Для мешканців Сушок і всієї Коростенщини цей епізод став однією з найважливіших сторінок місцевої історії, що поєднує памʼять про минуле з сучасним осмисленням боротьби за свободу й незалежність України.
Петро Щербина, уродженець села Сушки Коростенського району
8 липня 2026 року
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації