Завтра, 22 липня, Оліївська громада прощатиметься із захисником України
БІДЕНКОМ Русланом Дмитровичем.
О 10:00 – відспівування в Свято-Михайлівському соборі м. Житомир
10:45 – живий коридор в с. Світин
11:00 – поховання на кладовищі в с. Світин.
Є люди, які тихо й гідно проходять свій життєвий шлях, не вимагаючи для себе слави чи визнання. Вони просто живуть за покликом совісті, віддаючи своє серце рідним, близьким і своїй Батьківщині. Саме таким був Руслан.
БІДЕНКО Руслан Дмитрович народився 15 липня 1976 року у місті Житомирі. Закінчив Житомирську середню школу №3 (нині Ліцей № м. Житомира), після чого здобув освіту за спеціальністю «Комп’ютерне програмування» у Харківському авіаційному інституті.
Працював на різних підприємствах рідного міста, де його цінували за професіоналізм, відповідальність і сумлінне ставлення до роботи. З дитинства був старанним, допитливим, захоплювався точними науками, здобув вищу освіту, працював, будував своє життя. Але найбільшою його рисою було велике й добре серце. Коли тяжко захворіли батьки, Руслан став для них надійною опорою. Після їхнього відходу він не залишив напризволяще єдиного рідного брата, а присвятив себе турботі про нього. Він ніколи не тікав від труднощів і не шукав легких шляхів. Склалося так, що, доглядаючи за рідним братом і ставлячи його потреби понад власні, він відклав свої мрії на потім. На жаль, цього «потім» так і не настало — він не встиг створити власну родину, але залишив після себе приклад безмежної любові, людяності й самовідданості.
На нього чекали все нові й нові випробування. Наприкінці 2025 року Руслан пережив ще одну страшну втрату — не стало його брата. Здавалося б, після всіх пережитих випробувань він мав право просто жити для себе. Але коли Україна потребувала своїх синів, він без вагань став до лав українського війська.
6 квітня 2026 року Руслан був мобілізований до Збройних Сил України. Він не шукав виправдань, не ховався за власним болем. Він знав, що Батьківщина потребує захисту, і чесно виконував свій військовий обов’язок.
11 липня 2026 року під час виконання бойового завдання внаслідок стрілецького бою з противником поблизу населеного пункту Малинівка Краматорського району Донецької області життя солдата військової частини А0409 БІДЕНКА Руслана Дмитровича обірвалося…
Неможливо знайти слова, які могли б втамувати біль цієї втрати. Залишився лише сум… Сум за людиною, яка вміла любити, підтримувати, бути надійною опорою для інших. Людиною, яка до останнього подиху залишилася вірною своїм принципам, своїй землі та своєму народові.
Його земний шлях завершився, але його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто ціною власного життя подарував нам можливість жити, любити, виховувати дітей і вірити у майбутнє України.
Герої не вмирають. Вони стають нашим небом, нашою совістю, нашим болем і нашою силою.
Щирі співчуття рідним, друзям, побратимам і всім, хто знав Руслана Дмитровича.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації