Житомирщина багата на археологічні старожитності різних епох, періодів і культур. Серед них давні поселення, городища, ґрунтові та курганні могильники, оборонні укріплення – так звані “Змійові вали”, виробничі об’єкти, капища, культові споруди і місця, зольники і давні скульптури. Останні для нашого краю дуже рідкісні. Їх, як з’ясувалося, ще до революційного періоду було відомо одиниці і жодна з них, на жаль, не збереглася.
Минуло багато часу і знадобилося понад 120 років, щоб з’явилася нагода познайомитися з подібною знахідкою на теренах нашого краю. Відбулося це 04 лютого 2022 р. Тоді київських дослідників Ю.В. Болтрика та А.В. Петраускаса запросив до себе мешканець селища Миропіль В.А. Борейко. Під час зустрічі Вячеслав повідомив, що за декілька місяців до того (листопад 2021 р.) у лісовому масиві на березі р. Случ він разом з родиною спускався по стежці до річки і випадково натрапив на незвичайної форми брилу. Коли археологи прибули до місця знахідки і розчистили її верхню частину від снігу та опалого листя, то були надзвичайно вражені від того, що вони там побачили. Емоціям не було краю, не було й слів. Оце так знахідка!!! І недаремно, бо на їх очах постала давня кам’яна скульптура, так звана кам’яна баба (Рис. 1).
Оскільки на дворі була зима, то археологи вирішили скульптуру тимчасово замаскувати, прикрити хмизом і листям та продовжити її детальне вивчення навесні. Але доля розпорядилася інакше, планам археологів не судилося здійснитися. На заваді стала війна. На терени України вторглися російські війська. Тому науковці вирішили почекати кращих часів і повернутися сюди вже після завершення війни. З того часу минуло понад трьох років.
Але нещодавно до науковців надійшла звістка про те, що в районі знахідки активізували свою діяльність так звані чорні шукачі і мародери. Повідомили, що їм вдалося відшукати замаскований об’єкт і за допомогою домкрату підняти його. Мабуть думали, що під скульптурою є поховання або сховані якісь коштовності. Власне це й спричинило тривогу науковців, бо унікальній пам’ятці сивої давнини загрожувала небезпека руйнування, пошкодження, знищення або навіть викрадення. Тому було вирішено негайно зібратися і якомога швидше дістатися пам’ятки, щоб вжити заходів для її збереження.
У понеділок 16 червня у Житомирі об’єдналися місцеві дослідники (О.О. Тарабукін, С.А. Хоменко, С.В. Собчук) і київські археологи (Ю.В. Болтрик та А.В. Петраускас) та рушили до Мирополя колишнього Романівського, а нині Житомирського району. Селище розташоване на берегах р. Случ у південно-західній частині Житомирської області, за 18 км по шосе від колишнього районного центру – Романова.
Прибувши до зазначеного місця науковці і краєзнавці приступили до вивчення пам’ятки (Рис. Рис. 2-4). Водночас мені вдалося познайомитися і поспілкуватися з місцевим жителем, який був здивований, коли присутні стверджували, що цю пам’ятку було не так давно виявлено (Рис. 5). Олександр Бондаренко люб’язно повідомив, що насправді про цей
об’єкт знали ще в 60-х роках, зокрема місцевий вчитель історії А.Д. Кухарук, який сюди неодноразово водив на екскурсію миропільських школярів. А його батько показав йому цю знахідку орієнтовно у 1993 – 1994 рр. В той час, як згадує Олександр, вона так само лежала біля стежки обличчям доверху і тоді мало хто на неї звертав увагу. Крім того, звернув увагу, що подібний камінь стоїть у лісі над р. Случ приблизно за 1 км на північ від цього місця.
Паралельно з опитуванням науковці уважно оглянули артефакт із всіх боків, спільно зробили обміри, склали опис і здійснили фотофіксацію (Рис. Рис. 6-8).
Під час огляду було встановлено, що скульптуру було виготовлено із брили граніту світло-сірого кольору. Припускаю із місцевих покладів, виходи на поверхні якого спостерігаються неподалік знахідки.
Кам’яна скульптура досить висока і масивна, завдовжки 1,59 м, завширшки 0,41 – 0,65 м, завтовшки від 0,23 – 0,37 до 0,41 – 0,51 м. Поверхня лицьова відносно рівна, а по боках і з тильної сторони нерівна, горбкувата із слідами грубої обробки. Середня частина потовщена, а в нижній звужується, конусоподібної форми, завширшки 0,41 – 0,51 м і має сліди підтесування з двох сторін (Рис. 9).
Скульптура схематична, виділяється тулуб і голова. Остання займає верхню частину брили, з незначним нахилом ліворуч. Виділена шляхом різьблення та підтесування. Виступає над рівнем поверхні брили від 5 мм до 2,5 – 6 – 9 см. Голова видовженої овальної форми, заввишки 0,54 – 0,55 м, завширшки 0,51 м. Поверхня плоска, рівна. У нижній частині рельєфно виділяється виступ місяцеподібної форми з рогами оберненими догори (ніби підкреслює нижню частину овалу голови), а по боках ліворуч і праворуч помітні короткі поперечні заглиблення, за допомогою яких скульптор, напевно, намагався підкреслити нижню частину обличчя на рівні щелепи і підборіддя (Рис. 10). Припускаю, що місяцеподібний виступ утворився внаслідок формування контуру майбутнього обличчя, але цю роботу первісний скульптор з невідомих причин чомусь не завершив.
Тулуб видовжений, відносно прямий, з правою сторони дугоподібний, розширений до верху і під конус звужений донизу. Майже по середині обличчя праворуч шляхом обтесування скульптор, можливо, намагався виділити плечову частину тулуба.
За 10 см нижче підборіддя чітко спостерігається три різьблені лінії, які разом нагадують широкий пасок. При цьому два верхні посередині розірвані, а нижня суцільна. Складається враження, що посередині, щось було зображено, але його звідти навмисно прибрали (Рис. 11, 1). У цьому місці, досить обмежено, поверхня дуже рівна і плоска. Пас видовженої прямокутної форми, завдовжки 0,57 м, завширшки 8 – 9 см. Різьблені лінії завширшки 5 – 7 мм (Рис. 11, 2).
Нижче пасу, майже посередині, спостерігаються два заглиблення овальних обрисів, можливо, пошкоджені часом кисті правої руки, або якогось предмета, що опускається зверху від пасу до низу по діагоналі (Рис. 11, 3).
Ще нижче, у нижній частині тулубу спостерігається смужка послідовно відступаючих заглиблень. Можливо, сліди обробки, орнамент, оздоблення або позначка рівня закопування скульптури в землю або щось інше (Рис. 12, 1).
Привертають увагу й сліди підтесування нижньої частини тулуба під конус з лівої сторони. Воно відносно інших частин більш темного кольору виглядає світлішим і більш свіжішим, тобто пізнішого походження (Рис. 12, 2).
Після попереднього вивчення, кам’яну скульптуру з метою забезпечення збереження, обережно перемістили на галявину, а потім за допомогою підйомника помістили на спеціальну платформу з тракторцем. З метою забезпечення збереження цієї унікальної пам’ятки сивої давнини, скульптуру було перевезено на подвір’я Миропільського краєзнавчого музею, де її почистили і привели у належний стан (Рис. Рис. 13-17).
Для більш точного визначення датування і культурної приналежності науковцям необхідно провести більш детальне вивчення кам’яної скульптури. Крім того, важливо провести в районі знахідки археологічні дослідження. Треба з’ясувати в колі яких пам’яток і періодів існувала ця скульптура в цій місцевості.
Під час обстеження скульптури науковці і краєзнавці попередньо висунули декілька версій.
За першою, скульптура могла з’явитися тут ще за епохи бронзи (ІІ тис. до н.е.). В цей час тут мешкали племена східнотшинецької, а згодом білогрудівської культур. А не виключено, що вона ще більш рання. Необхідно звернути увагу на той факт, що на городищі, відоме в народі як Бунякове, яке розташоване неподалік, що цікаво, виявлені культурні нашарування та артефакти пізньотрипільської культури доби ранньої бронзи (IV – III тис. до н.е).
За другою, за наявністю таких деталей як голова та пас голова Польового комітету Інституту археології НАН України Ю.В. Болтрик припустив, що вона може відноситися до скіфських часів (VII – VI ст. до н.е.). Знахідки цього часу були також виявлені на території вище згаданого городища.
За третьою, скульптура більш пізнього походження. Про це можуть свідчити в окремих місцях відносно свіжі сліди обробки кам’яної брили. Не виключено, що це імітація або давню скульптуру використали вдруге. А от коли зроблена, з ким і яким періодом пов’язана науковцям ще необхідно з’ясувати. Допускаємо, що це могло статися у період Київської Русі. У цьому районі, до речі, відомо чимало городищ, поселень і курганних могильників того часу. Найближче Миропіль (Бунякове городище, зовсім поруч), а далі Колодяжин, Кам’янець, Полонне. Деякі з них згадуються на сторінках давніх літописів, які також повідомляють про набіги на ці землі войовничих кочовиків.
Наведені вище версії це тільки припущення, і звичайно мають право на існування. Водночас, вони потребують детальної перевірки. Питання хто, коли і з якою метою встановили у цій місцевості кам’яну скульптуру, залишаються відкритими. Тому, пошукові роботи в цьому районі згодом будуть продовжені. Сподіваємось, що в скорому часі археологи розкриють таємниці миропільського ідола.
Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації