Житомир неодноразово зустрічав письменника та поета Олександра Ірванця на всіляких івентах та імпрезах, але кожна така зустріч виявляється особливою, напрочуд теплою, блискавично швидкою і однозначно цікавою.
Не став винятком і вечір 6 грудня 2024 року, коли Олександр Ірванець з’явився перед житомирською аудиторією у залі Спілки художників Житомирщини. Господарі спілчанської вітальні із трепетом і з очевидним поштом зустрічали людину, яка стала літературним символом минулого тридцятиліття життя нашої держави.
Автор вже на початку вечора, який проходив у подвійно святкову пору (попри біди та негаразди військового часу, люди вітали одне одного із Миколаєм та зі святом Збройних сил України), зауважив, що приїздив до Житомира майже три десятки разів.
Стосовно змісту виступу Олександра Ірванця, то мабуть не варто переповідати, що говорив автор і як він реагував на численні звернення та запитання, які лунали мало не від кожного із півсотні присутніх у залі осіб.
Все це можна подивитися у відеозапису зустрічі!
Все те, що відбувалося у залі Спілки художників 6 грудня 2024 року, можна почути і побачити у репортажі, який відтепер транслюється на сайті «Zhytomir.City». Але справжні і незабутні враження від почутого із вуст Олександра Ірванця, можна отримати саме у момент безпосереднього перебування у залі, де проходила подія
Що цікаво, автору десятків романів, сотень поезій, кількох знакових драматургічних творів і також сотень перекладів, скоро виповниться 64 роки, але назвати метра українського духовного життя (не лише літератора, а справді старійшину елітного загону інтелігентів України) Олександром Васильовичем якось не виходить. Чи то не хочеться, чи й справді Ірванець володіє певним еліксиром творчої молодості, який допомагає йому не стомлюватися шукати і віднаходити все нові й нові сюжети, народжувати справді віршовані шедеври , яких «у нього небагато» (це за словами Ірванця). Знову ж таки, у залі, де зібралася публіка, яка народилася у момент появи на світ його першого знакового роману «Рівне/Ровно» (це 2000-2002 роки), Олександр Ірванець почувався однолітком, який завітав на годинку – другу із часів трохи давніших. Зауважимо, кожна поява Ірванця у Житомирі – це презентація його нового дітища, яке стало подією у мистецькому житті нашої держави. Це – також традиція, яку автор не порушує упродовж трьох десятиліть. Нинішня найновіша книжка Олександра Ірванця – «Ізмарагд княгині Несвітської» – роман із напрочуд закрученим сюжетом. Із подорожами у столітніх нетрах нашої історії, із пристрастями, із сюжетними несподіванками і змістовними експромтами. Можна висловити припущення, що читати твори Ірванця ( згадайте його роман – альтернативу «Харків.1938») здатен читач із неабиякою історичною ерудицією. Але буде правдивою і думка про те, що будь-хто, хто прочитає «про княгиню Несвітську», одразу прозріє і пізнає цілий шмат вітчизняної, і так само – європейської історії довжиною у кілька століть. Втім, це вже на охочого, або, як кажуть, на любителя…
У залі, який слухав Олександра Ірванця майже півтори години, вочевидь переважала молодь. Публіка уважно, але зі знанням справи, слухала віршовані слова автора, але декілька запитань, які також звучали ностальгічно тепло, виринали із вуст ветеранів і стосувалися вони колишніх виступів Ірванця у нашому місті. Олександр тут же поринав у спогади ( а це ціла епопея) і Житомир оживав картинами та епізодами десятирічної чи й ще більш древнішої минувшини. Словом, перш, ніж автор книжок взявся за звичну справу із підписами книг для учасників івенту, всі про все почули, а віршів у виконанні Олександра Ірванця пролунало аж 25. Це при тому, що початок зустрічі автор ознаменував прочитанням епізодів із прозової новинки – «Ізмарагду княгині Несвіцької».
Отака статистика, отакі гарні враження і, звісно, ж неперевершені враження. Олександр Ірванець, як і раніше, неповторний і так само неперевершений.
Як кажуть, дай Боже і – набагато років!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації