Страшні звістки про втрату воїнів у цій війні, на жаль, продовжують надходити в нашу громаду. І кожна втрата до щему в серці…
Відважний син України – Анатолій БОЙКО пішов на війну, як Герой, і повернувся звідти Героєм! Анатолій був справжнім Воїном, для якого відданість обов’язку, честь та гідність вартували надзвичайно дорого.
БОЙКО Анатолій Анатолійович народився 12 червня 1980 року в селі Ксаверівка Черняхівського району, нині Оліївська о’бєднана територіальна громада. В селі Новопіль пішов до 1 класу. Після закінчення Новопільської школи (нині Новопільський ліцей) – вступив до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій і здобув професію машиніста крана автомобільного. Він так сильно любив життя…
Анатолій любив прості речі — ранкову каву, щирі розмови, сміх друзів. Умів радіти дрібницям і запалювати цим світлом інших. Завжди жартував, навіть тоді, коли самому було непросто. Його усмішка була справжньою — теплою, живою, такою, що запам’ятовується назавжди, тому після училища вирішив вступити до Житомирського культурно-освітнього училище (нині Житомирський фаховий коледж культури та мистецтв ім. Івана Огієнка), де навчався на факультеті режисури.
Анатолій не так довго працював за професією, але був із тих людей, у яких «золоті руки». Працював водієм, був будівельником, робив ремонти — і робив їх на совість. Люди знали: якщо він береться за справу, все буде якісно й надійно. Він не боявся роботи, не шукав легких шляхів — просто чесно робив свою справу.
Він дуже любив свою маму, поважав її і завжди допомагав. Для нього вона була особливою людиною — тією, до якої завжди тягнулося серце. Він ніколи не залишав її без підтримки, завжди знаходив час, добре слово і допомогу.
У його житті було й справжнє кохання. Анатолій зустрів її — жінку, яка з першого погляду стала для нього чимось більшим, ніж просто знайомою. Разом із нею у його життя прийшла й маленька принцеса, яка потребувала турботи, тепла і справжнього батьківського серця.
З кожним днем він усе більше прив’язувався до цієї дитини, не за обов’язком, а щиро, від душі. Він став для неї опорою, захистом і тим, кого можна назвати справжнім батьком. А жінка поруч стала для нього тим світлом, заради якого хотілося жити, боротися і повертатися додому.
Анатолій разом із своїми коханими дівчатами будували своє щастя. Згодом їхня історія кохання отримала ще прекрасніше продовження — у них народився син.
Маленький, але такий важливий, він став справжньою радістю для всієї родини, уособленням сили, надії та майбутнього. Воїн дивився на нього з гордістю, а в серці відчував ще більшу відповідальність і любов.
А трохи пізніше їхнє щастя стало ще більшим — у сім’ї з’явилася ще одна маленька принцеса. Вона принесла з собою ніжність, тепло і ще більше світла в їхній дім.
Так їхня родина ставала дедалі міцнішою, наповненою любов’ю, сміхом і щасливими моментами, які вони бережно зберігали у своїх серцях.
Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого сім’я завжди була понад усе.
Свій шлях захисника він розпочав ще під час строкової служби у Львові, де служив охоронником у тюрмі. З початком повномасштабної війни став на захист України. У 2023 році після поранення був звільнений та повернувся додому. Але, попри все пережите, у 2024 році знову був мобілізований до лав ЗСУ, адже не міг залишитися осторонь.
15.12.2024 року вдень він востаннє виходив на зв’язок із дружиною… А вже з вечора того ж дня вважався безвісти зниклим.
Цей біль і невідомість стали важким випробуванням для рідних. На жаль, через більш ніж рік до родини прийшла страшна звістка — відданий військовій присязі на вірність Українському народу, стрілець-санітар 2 механізованого взводу механізованої роти військової части А2980, старший солдат БОЙКО Анатолій Анатолійович загинув 15 лютого 2024р., під час захисту своєї Батьківщини, виконуючи конституційний обов’язок щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, відбиваючи штурмові дії противника поблизу населеного пункту Надіївка Покровського району Донецької області.
Пекучим болем для рідних стала ця непоправна втрата. Військовослужбовець став ще одним ангелом, який триматиме небо над Україною.
В скорботі залишилися мама, дружина, дві донечки та син, рідні та друзі Анатолія.
Висловлюємо щирі співчуття від імені усієї громади родині Героя.
Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях!
Прощання з Героєм відбудеться завтра, 14 квітня, у селі Ксаверівка:
14:00 – живий коридор та відспівування Героя біля його будинку за адресою: вулиця Вишнева,1.
15:00 – поховання на сільському кладовищі.
Зустріньмо Героя живим коридором! Вшануймо пам’ять воїна, який віддав за нас своє життя!
Вічна пам’ять Герою!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації