Михайло Жайворон: Не лише поезія… У свіжому числі Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти», №12 (1295) від 27 березня — 2 квітня 2025, с. 12 (Ігор Зоц), — мої розмисли про таїнство сотворіння поетичного світу. І не тільки…
МИ ПРОСТО ПРИРЕЧЕНІ ТВОРИТИ
Інтерв’ю письменника, заслуженого журналіста України Михайла ЖАЙВОРОНА, яке записав поет і журналіст Станіслав НОВИЦЬКИЙ Станіслав Новицький.
— Що Вас спонукає до творчости? Які навколишні чинники можуть вплинути на Вас?
— Першим Слово було, мовиться у Книзі книг, і від нього все суще. Що, запитаєте ви, спонукало Всевишнього творити? Творити небо і землю, море і сушу, людину і її душу. Тільки Любов! Всепоглинаюча, всеосяжна, катарсисна.
Вочевидь, оте невловимо сонячне почуття Божої любові споконвіків живе у людських генах, тож за природою своєю ми просто приречені творити. Бо ж за подобою Його усі ми єсмъ.
Практика спонукання до творчої праці у цивілізованому світі підказує: найбільш поширеним методом стає грошовий. Це і добре, і погано. Гонитва за фінансами, як не парадоксально, знецінює творчий аспект, сковує свободу митця, робить людину пасивним виконавцем, змушує діяти за шаблоном, дотримуватися стереотипів. А для самореалізації потрібні сміливість, здатність на вчинок. На жаль, в Україні письменницька праця досі належно не поцінована, а літературно-мистецькі премії і конкурси зазвичай фінансово мізерні і давно вже перетворилися на кланово корумповані й аж ніяк не мотивують митця творити щось вартісне, художньо значуще. Ото й маємо дедалі більше лауреатів, твори яких далекі до художньої довершеності.
Головним рушієм творчости, як на мене, є психологічна мотивація: внутрішня потреба заявити світові про себе, реалізувати на літературній ниві свої знання і життєвий досвід. Позаяк донедавна на хліб насущний доводилося заробляти журналістською та видавничою справою, ніколи не поривав з літературою. На початку двохтисячних благословив у світ майже півтори сотні книг інших авторів, навіть удостоївся звання заслуженого за видатний вклад у національне книговидання. А коли пройшов усі щаблі отого журналістського ремесла і став вільним, наскільки це можливо у нашому суспільстві, — взявся за поезію, яка давно у мені. Свобода — найважливіший чинник, який спонукає до творчости. Тільки у ній можна творити тверезо, інакше ризикуєш сп’яніти.
— Що для Вас означає натхнення?
— Ще у пору своєї студенської юності відвідував літературну студію при обласній організації Спілки письменників України. Так от, один із літературних авторитетів, доволі хороший поет із покоління «шестидесятників», повчав: ні дня без рядка! Та ще й казав: література — таке ж ремесло, як усі інші. Можливо, він і правий, як і Горацій: «…слово за словом низати належить і чуйно, й уважно», бо талант без щоденної праці справді мало на що годен. Мені ближче Арістотель, автор «Риторики», котрий вважав особу автора як творчу особистість, здатну творити не лише з натхнення, а й володіючи певними законами творчости, усім інструментарієм версифікації. Не абсолютизуючи натхнення як стан зміненої свідомості, гадаю, що саме воно дає друге дихання і розплющує третє око. Саме у стані поетичного забуття, у стані своєрідної медитації, психологічної ейфорії і народжуються у найкращому порядку найкращі слова, трасформовані в образи і метафори.
— Чи потрібно Вам як митцю шукати самотности і тиші?
— «Самотність не приходить надаремне,
Вона вартує щонайвищих проб…» —
ці рядки одного із колись написаних мною віршів частково можуть бути відповіддю на запитання. Самовираження засобами художнього слова не є найлегшим способом утвердження себе у світі. Проникнути у семантику, спроможність та енергетику слова — шлях складний, усіяний сумнівами та розчаруваннями, бо не просто долати опір слова, створеного чужим досвідом, і зробити його своїм, освоїтися у ньому настільки, щоб витворити нову якість, внести у нього індивідуальний відтінок. І цей процес має проходити у цілковитій тиші власної душі, у співтворчості зі своєю уявою, у заново створеній дійсності. Можна творити на тлі музики, шуму морською прибою, шепоту вітру, гомону галасливого міста, — і всього того не помічати, не чути… Творення у натхненні переносить в іншу реальність, в інший вимір — духовний. І це воістину захоплююча мандрівка, де немає місця самотности.
— Які письменники впливали (або впливають) на Вас та Вашу творчість?
— «На своєму віку я пізнав і лучину, й кресало» — це теж з мого вірша. Так само пізнав і творчість письменників далеких і близьких у часі, поезія яких супроводжує мене упродовж життя. Щонайперше впливали і досі впливають, стоять на сторожі мого Слова і внутрішнього Всесвіту Пророк Тарас Шевченко, моя землячка Леся Українка та її «Лісова пісня». Потім зачитувався віршами багатьох своїх сучасників, чиї збірки потрапляли у поле зору, — Василя Симоненка, Володимира Сосюри, Івана Драча, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Миколи Вінграновського, Євгена Гуцала, Ліни Костенко, Ігоря Римарука, Дмитра Креміня Тарас Кремінь, Анатолія Кичинського Анатолій Кичинський… Довершеністю художніх образів, органічним звучанням строф найбільше зворушили французький поет-імпресіоніст Поль Верлен, влучні сонети та інтимна лірика англійського поета і драматурга Вільяма Шекспіра, рубаї перського поета Омара Хайяма. Сьогодні заглиблююся у поезію поета-неоромантика Ігоря Павлюка Ігор Павлюк, чия творчість глибоко філософська, де в органічній єдності перебуває фізичне і духовне, земне і небесне. Його метафорична палітра настільки різноманітна, багатошарова, що іноді збиває з пантелику, бо до цього так ніхто не писав, «так ніхто не кохав…» свою Музу.
— Як, на Вашу думку, можна розпізнати справжній талант?
— Кожна людина має ті чи інші нахили і здібності. Талант — це Божий дар, цілунок Бога. Навчити віршувати можна кожного, а творити поезію, освітлену магією слова, дано одиницям. Треба мати особливий тип світосприйняття, тонке відчуття слова, незбагненну здатність для змістовного самовираження. Справжній поетичний талант можна упізнати з перших рядків твору, звукової організації художньої мови. Так само, як про талант співака ми можемо судити з його голосу, відчуття ритму, так і про поета, як він відбирає матеріал для оформлення своїх думок, вражень, почуттів. І чи взагалі його поезія йде від серця до серця, а не так, «як лягло на папір». Поезія — від богів, а віршування — від земних учителів, які збагнули закони впорядкування словесного хаосу і майстерно користуються ними.
— Що для Вас творче щастя?
— Процес поетичної творчости — словесна гра уяви, фантазії, компонування твору за певими літературними правилами, вигадування строф, рим, ритміки тощо. Це своєрідна захоплююча гра, у яку я граю, тримаючи у підсвідомості намір її виграти, шліфуючи і думку, і слова.
Таїнство сотворіння поетичного світу невидиме ні для кого. Воно триває не шість днів, як сказано у Біблії, а все життя, коли кожен твір — як спалах, як прорив у безмежжя рідної мови. З таких осяянь і твориться поетичний світ. Хіба це не щастя відчувати себе частинкою Бога?
— Ви більше «сова» чи «жайворонок». І чому?
— Я — Жайворон. Мій генетичний хронотип задокументовано у паспорті. Вочевидь, так Бог велів народитися на Поліссі, де жайворонки — ці перелітні птахи, — гніздилися навесні просто на землі, на невеличких клаптиках поля край села в оточенні лісу, швидким летом почергово здіймалися угору, описуючи велику генетичну спіраль древлянського роду, радуючи своїм співом кожну травинку і хмаринку. Вставати рано-вранці із Сонцем, на яке молилися мої далекі і близькі предки і на яке наразі молиться душа, — це вже у крові.
— Чи можна жити без улюбленої праці?
— Жити можна, але як? Це все одно, як витерти усі кольори довколишнього світу або ж стати персонажем відомої картини Казимира Малевича. Заробляння на хліб насущний, щоденна ахроматична робота, до якої не лежить душа, стає тягарем, не приносить повноти радости від грошей. Тільки у «сродному труді» людина здатна почуватися в гармонії з навколишнім світом і собою.
— З чого почалась ваша літературна, мистецька, культурно- просвітницька діяльність?
— Якоїсь часової точки відліку чи події, про яку міг би сказати, що саме вона стала початком літературної діяльності, немає. Якось складалося все, наче пазли: перші публікації віршів у газетах, журналістська діяльність у ємільчинській районці, де вів щомісячну літературну сторінку, затим обласне радіо, редагування обласного друкованого тижневика, видавнича справа… У калейдоскопі подій література і журналістика були нерозривно пов’язані, аж поки мав роботу і зарплату. Тепер маю повну свободу від службових обов’язків, зате маю можливість зосередитися на літерутурній діяльності. Поки що це, переважно, поезія, що живе у мені з юних літ. З віком, кажуть, стаєш прозаїком, потім критиком і сатириком. Щось у цьому є.
— Що для Вас є журналістика?
— Журналістика — не просто соціальний інститут інформування громадян, не просто частина засобів масової інформації – преси, радіо, телебачення, інтернету. Журналістика для мене — совість і голос народу. Але сьогодні вона стала звичайним товаром, який купується з такою ж легкістю, як і продається. Статті на замовлення, безкарна можливість зробити з чорного біле і з білого чорне, відсутність будь-якої об’єктивності у висвітленні подій і фактів, — хіба це журналістика? Тому я полишив її. Давно і без жалю.
— Які на сьогоднішній день Ваші плани та сподівання на майбутнє?
— Плани не для того, щоб ділитися ними публічно. Пам’ятаєте вислів: хочеш розсмішити Бога, розкажи Йому про свої плани? А щодо сподівань, то сьогодні вони такі ж, як у кожного українця, — перемоги на усіх фронтах та відкритого і чистого неба над Україною.
— Що б Ви хотіли змінити у сучасній журналістиці? Чи літературі? Чому?
— Хотіти мало — слід кожному причетному до журналістики чи літератури творити своє Слово по совісті і правді, якою вона є. Не сподіватися, що держава це зробить. Її завдання — створити відповідні умови. Засоби масової інформації, по суті, є четвертою владою, і ця влада — у руках майстрів пера. Те ж саме стосується і літераторів, які, попри їх рівень талантів, розрізненість, а то й міжусобицю, мають бути об’єднані навколо національної ідеї, кожним словом творити націю і сильну державу. «Об’єднаймося ж, брати мої» — ці шевченкові слова і через два століття залишаються для нас пророчими.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації