21 червня 2025 року о 05:41 за київським часом у північній півкулі настає літнє сонцестояння — момент, коли день найдовший, а ніч — найкоротша в році. Це не просто астрономічне явище: у культурі різних народів, зокрема й українського, воно пов’язане з цілою низкою обрядів, прикмет і магічних вірувань, які впродовж століть трансформувалися і співіснують донині — поруч із християнською традицією святкування Різдва Іоана Предтечі, відомого в народі як Івана Купала.
Про те, що українці робили в цей особливий день колись і як сприймають його нині, RFI Українською поспілкувалися з культурологом та релігієзнавцем Євгеном Савіськом.
Сонцестояння як точка світла і змін
Астрономічне літо розпочинається саме в день сонцестояння — це момент піку сонячної енергії, коли світло досягає свого максимуму. В українській традиції ця подія вважалася не лише початком нового періоду в природі, а й сакральною межею, після якої змінюється внутрішній і зовнішній ритм життя.
— «Свято літнього сонцестояння має язичницьке коріння, — пояснює Євген Савісько. — Це було світле, радісне свято. Люди одягали біле, уникали сварок, бажали одне одному добра, дякували за життя і природу».
Традиції предків: свічки, роса і босі ноги
Сонце — джерело життя і тепла — шанували в обрядах, де вогонь відігравав ключову роль. Напередодні сонцестояння українці запалювали свічки в оселях, аби очистити простір від зла і привернути добробут. Після цього ходили босоніж — аби тілом відчути землю, що отримала найбільше світла.
Особливим вважався і ранковий обряд купання дітей у росі — на знак здоров’я й сили, яку дає природа в цей магічний день.
У день сонцестояння не працювали фізично, не сварилися, не вбивали тварин. Це мав бути світлий день — у вчинках, думках і словах.
Народні прикмети сонячного дня
Пращури спостерігали за погодою в цей день, вірячи, що вона передбачає долю всього літа. Основні прикмети, які живі й досі:
- якщо небо безвітряне — літо буде спекотним;
- зірки видно чітко — до доброго врожаю;
- багато хмар — до сирого літа;
- якщо зранку дощ — погода буде мінливою аж до осені.
Також існувала традиція загадувати бажання — у ствердній формі, з вірою, що яким буде твій настрій у цей день, таким і буде твоє життя до зимового сонцестояння.
Івана Купала: від бога родючості до народної містики
Свято Івана Купала, що нині відзначається в ніч із 23 на 24 червня (у 2025 році — з неділі на понеділок), історично має язичницьке коріння. Купало — божество, яке символізувало не лише врожай, а й продовження роду, повноту життя.
Пари, які мріяли про дітей, навмисне прагнули зачаття саме в цю ніч — вірячи, що такі діти виростають здоровими, красивими і талановитими.
Із часом язичницьке свято трансформувалося під впливом християнства, і церква приурочила до тієї ж дати Різдво пророка Іоана Хрестителя — Івана Предтечі.
— «Церква, намагаючись викорінити язичницькі обряди, не могла їх просто заборонити, — каже Євген Савісько. — Тож вона “замінила” Купала на Івана Хрестителя. Але в народі залишилися ритуали: стрибки через багаття, пошук квітки папороті, ворожіння, хороводи — все це не має жодного стосунку до християнства».
Квітка папороті, багаття й вода — магія ночі на Купала
Ніч на Івана Купала — це час, коли стираються межі між світами. Згідно з віруваннями, саме цієї ночі папороть цвіте (що науково не підтверджено), а тому той, хто її знайде, матиме щастя, силу й розум.
Стрибки через багаття — очищення і випробування для пар. Вважалося, що якщо закохані тримаються за руки і перестрибують полум’я разом — їхнє кохання буде міцним.
Вода — ще один головний елемент: дівчата пускали вінки на воду, ворожачи на долю, хлопці їх шукали.
Позиція церкви: відмежування від “купальської магії”
Православна Церква України вже не перший рік наголошує, що “Іван Купала” — це не християнське свято. У день Різдва Іоана Хрестителя віряни покликані не до магічних ритуалів, а до молитви, відвідування храмів і добрих справ.
— «Немає і не було у християн такого святого, як “Іван Купала”. Це — язичницький персонаж. Церква не підтримує “купальських” гулянь і радить віруючим утримуватися від участі в обрядах, особливо в період Петрівського посту», — йдеться в офіційній позиції ПЦУ.
Містика, спадщина і сучасність
Попри те, що наукові дані давно розмежували астрономію, міфологію й релігію, для багатьох українців ніч на Купала — це нагода відчути зв’язок із природою, традицією, собою.
Хтось іде в храм — молитися. Хтось у ліс — шукати папороть. Хтось у компанію — водити хороводи й палити вогонь. І в цьому різноманітті — жива культура, що пройшла крізь тисячоліття, змішуючи віру, природу і світло вогню в ніч, коли магія здається ближчою, ніж зазвичай.
Літнє сонцестояння — це мить рівноваги між силами природи. І те, як ми її зустрічаємо — також про нас, про цінності, пам’ять і вибір.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації