У середу, 15 квітня 2026 р., виповнюється 115 років від дня народження знаного визначного історика, археолога, краєзнавця Василя Олександровича Місяця
Василь Олександрович народився 15 квітня 1911 р. в с. Андріїв Бежівської волості Житомирського повіту Волинської губернії (донедавна Черняхівського, а тепер Житомирського району Житомирської області).
Навчався у Житомирському педагогічному інституті, який закінчив у 1930 році після чого розпочинає свою трудову діяльність: викладає історію, працює директором сільської школи у Смілянському районі на Київщині, а згодом науковим співробітником Рівненського інституту удосконалення вчителів.
З початком Другої світової війни був мобілізований, але через важку травму, яку отримав під час військових навчань був демобілізований і тривалий час лікувався.
Наприкінці 1945 р. стає одним з перших організаторів музейного будівництва на Житомирщині. Упродовж 1945-1946 рр. очолює Коростенський, а з липня 1946 по листопад 1950 рр. – Бердичівський музеї. У 1950 – 1970-х рр. обіймав посаду директора Житомирського обласного краєзнавчого музею.
Більшу частину свого життя присвятив археологічній справі. Працюючи в обласному музеї здійснював велику роботу з пошуку і вивчення первісних старожитностей. Вже з того часу його почало турбувати питання – а коли ж на теренах Житомирського Полісся з’явилися перші люди? Археологи з Москви і Ленінграда стверджували, що первісні люди на цих землях з’явилися не раніше доби пізнього палеоліту, тобто 40/35 – 10 тис. р. тому. Бо раніше, на їх думку, ця територія переважно була покрита численними болотами, озерами і була непридатною для життя. А тому, на їх думку, пошуки пам’яток раннього палеоліту тут проводити було не доцільно.
Аналізуючи різні дані з літературних і архівних джерел, Василь Олександрович приходить до висновку, що дослідникам кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. такі пам’ятки були відомі. Але в силу різних політичних причин, у тому числі подій Першої та Другої світових воєн, матеріали їх досліджень, на жаль, були втрачені. Тому Василю Олександровичу довелося починати все спочатку.
Наприкінці 1950-х рр. він організовує, наполегливо і цілеспрямовано проводить у поліських районах краю численні пошукові роботи, постійно спостерігає за оранкою, проведенням земляних і будівельних робіт, обстежує прибережні зсуви ґрунту, відкладення кар’єрів, глинища, збирає артефакти, прискіпливо вивчає зібрані матеріали. І врешті доля посміхнулася допитливому досліднику, і його довготривалі пошуки увінчалися успіхом.
Так, влітку 1959 р. здійснюючи розвідкові роботи та пам’яткоохоронні заходи на території Черняхівського району, в урочищі “Лиса гора”, у відкладеннях піщаного кар’єру, який на той час активно розробляли біля південно-східної околиці с. Городище, на вершині пагорбу лівого берега р. Свинолужки, знайшов силу силенну крем’яних артефактів, покритих щільною сіро-молочною патиною, на яких були помітні сліди примітивної обробки.
Для уточнення і підтвердження своїх попередніх висновків він залучив до свої пошуків різних науковців – геолога М.Ф. Веклича, фахівців з первісної археології В.Н. Гладиліна та Ю.В. Кухарчука. Дослідження цієї місцевості проводилися упродовж 1960-1963 рр. В результаті було встановлено, що тут у післяльодовиковий період пізньоашельського та ранньомустьєрського часів доби середнього палеоліту функціонували одночасно стоянка і майстерня (Городище-І). Під час розкопок було виявлено западину овальної форми, дно якої було заповнено вуглистою масою, а в ній велика кількість обпалених кременів із слідами штучного розщеплення. Загалом на території стоянки в процесі досліджень було зібрано понад 6 тис. кременів, в числі яких різноманітні знаряддя праці: рубила, вістря, гостроконечники, ножі, скребла, сікачі, скобелі, проколки, нуклеуси, пластини, відщепи та інше. Що цікаво, аналоги цим знаряддям було знайдено в комплексах стоянок пізньоашельського часу на півночі ФРН.
У 1960 р. за 1 км на південь від цієї стоянки було виявлено майстерню по первинній обробці кременю пізньомустьєрського часу (Городище-ІІ). Аналогічну стоянку з подібним інвентарем Василь Олександрович відшукав у 1961 р. й біля селища Хорошки (колись Володарськ-Волинський) на правому березі р. Ірша в районі пізньосередньовічного замчища “Кутузовська фортеця”.
Отже, припущення Василя Олександровича, що первісні люди на теренах Житомирського Полісся з’явилися набагато раніше, ніж думали столичні науковці, підтвердилися. Довгий час це не сприймалося всерйоз, але згодом відбулося визнання. У травні 1960 р. на з’їзді археологів у м. Києві, він робить свою доповідь про перші знахідки ашельського часу на Житомирщині, що істотно доповнило дані столичних науковців і наочно довели, “що й область сучасного Полісся була заселена вже в нижньопалеолітичну добуˮ ([М.Б. З’їзд, 1960, с. 153].
У 1962 р. у фаховому часописі “Краткие сообщения Института археологии АН СССРˮ побачила світ його перша публікація про давньопалеолітичні знахідки в районі Житомира [Месяц, 1962, с. 54-55]. Завдяки його діяльності та наполегливості археологічна карта України кам’яної доби поповнилася новим пунктом і позначкою з назвою “Житомирська стоянка”, а матеріали з розкопок стоянки в с. Городище на початку 1970-х рр. зайняли достойне місце в експозиції залу № 1 (Первісно-общинний лад на території Житомирщини) Житомирського обласного краєзнавчого музею [Дітковський, Павлов, 1975, с. 12].
Так яскраво завершилася епопея допитливого дослідника в пошуках слідів первісної людини на Житомирщині.
За свою довголітню працю, вагомий внесок та заслуги в розвитку культури 8 серпня 1974 р. В.О. Місяцю було присвоєно почесне звання – Заслужений працівник культури Української РСР [Указ Президії, 1974].
Покинув цей світ Василь Олександрович 24 травня 2000 р., похований на міському Корбутівському кладовищі.
Чимала кількість матеріалів його досліджень нині зберігаються у фондах Житомирського обласного краєзнавчого музею і науковому архіві Інституту археології НАН України. Більшість з них неопубліковані і чекають на свого дослідника.
Старший науковий співробітник
відділу досліджень Житомирського
обласного краєзнавчого музею О. О. Тарабукін
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city