31 серпня 2025 року на проспекті Степана Бандери у Києві сталася трагедія: Porsche на великій швидкості збив велосипедиста — чоловік отримав тяжкі тілесні ушкодження. Але ще більш тривожним стало повідомлення: з серверів столичної системи відеоспостереження «Безпечне місто» зникли 23 секунди запису — саме ті, що могли відтворити момент наїзду. За повідомленнями медіа й телеграм-каналів, відео знищили одночасно з шести камер.
Ця історія — не лише про ДТП. Вона про те, кому й навіщо витрачаються державні кошти, і наскільки вразливою виявляється «безпека», побудована на дорогих проєктах, які не пройшли належного аудиту і не захищені від очевидних ризиків кібербезпеки.
Дороге «око», слабкий захист
Уже кілька років українські міста інтенсивно встановлюють мережі відеоспостереження в межах концепції «Smart city». Загальні витрати на закупівлю обладнання та послуг у 2022–2023 роках, за різними підрахунками, сягали мільярдів гривень. Аналітики вказували, що значну частку ринку займали технічні рішення від виробників, котрі викликали питання безпеки та залежності від стороннього софту.
У матеріалах «Радіо Свобода» й інших розслідувань вказували, що в основі багатьох мереж лежить обладнання й софт від відомих китайських виробників (Hikvision, Dahua). Це саме по собі не доказ провини, але експерти неодноразово звертали увагу: якщо інфраструктура не ізольована і не захищена — ризики витоку даних та стороннього доступу дуже зростають.
Зникнення ключових 23 секунд відео з кількох камер одночасно виглядає як типова ознака зовнішнього втручання або ж неналежного адміністрування серверів. У нормальній процедурі робота системи відеоспостереження передбачає дублювання архівів, резервне зберігання та механізми захисту від подібних маніпуляцій. Якщо таких механізмів немає — виникає просте питання: навіщо було витрачати сотні мільйонів гривень, якщо система не виконує головного — не зберігає й не захищає доказову базу?
Більше того: повідомлення про видалення відео миттєво породило підозри не лише в кібератаці, а й про можливі спроби приховати докази. І саме тут звучить гучний меседж — «корупція вбиває». Бо коли державні закупівлі проходять без прозорого конкурсу, коли контролюючі механізми працюють абияк, коли витрати на проєкти не підкріплені аудитом — ризики робляться не лише економічними, а й життєвими.
У дискусіях про «Безпечне місто» фігурують великі суми — в мільярди гривень. У відкритих аналітичних дописах та розслідуваннях згадують, що на закупівлю обладнання та послуг у 2022–2023 роках було витрачено значні кошти, і що ринок цих рішень часто контролюється невеликим колом постачальників. Це створює корупційну ренту і знижує інтерес до реального забезпечення кібербезпеки.
Якщо система коштує сотні мільйонів чи навіть мільярди, але не гарантує збереження архівів і захисту від втручань — це не про інновацію, а про злив бюджетних коштів.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації