Уявіть театр — храм мистецтва, де слово і голос творять пам’ять громади. Уявіть ті самі підмостки, що колись збирали в аншлаги, тепер якось дивно тхнуть пилом розрухи: актори з мізерними платнями, фасад, що кришиться, і закулісся, де рахують не аплодисменти, а премії. Це не художній прийом — це сьогодення Житомирського академічного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги, що нині опинився у центрі гучних звинувачень і підозр.
«Якби я не була мотивованою, я б не виживала в гуртожитку з трьома дітьми на зарплату 8 тисяч», — пише у відкритому дописі акторка Наталія Зайковська, яка різко реагує на «особистісні напади» і викриває політику керівництва театру: відмова від українізації, сприятливе ставлення до застарілих чи, як вона називає, «провокативних проросійських» реплік у постановках, і системне ігнорування творчих працівників. Це — не приватна драма; це сигнал тривоги від тих, хто знає театр із середини (текст допису доступний у відкритому доступі). (Текст поста цитовано з публічної заяви акторки).
Документи і відкриті дані ріжуть по живому. За публічними підрахунками, провідні актори та заслужені артисти отримують у середньому 8–12 тис. грн на місяць — сумарно в кілька разів менше, ніж середня зарплата по області. Тим часом, як вказують журналістські розслідування, головний бухгалтер театру протягом 2024 року отримала винагороду, яка складає близько п’ятої частини річного доходу закладу — цифра, що викликає розгубленість у тих, хто кожного вечора виходить на сцену за копійки. Такі дані оприлюднені місцевими ЗМІ та підкріплені декларативними довідками про доходи закладу.
Відповідь одним постом на усі образливі коментарі у минулому дописі про Житомирський академічний український музично-драматичний театр.
Це дуже сумно, що пост є про театр, а люди чогось почали переводити стрілки на мене.
Відповідаю!
По-перше. Якщо би я не була мотивованою людиною, я би не жила в гуртожитку з трьома дітьми-підлітками із зарплатою у 8 тисяч.
І з початку повномасштабної вивезти дітей, пустити їх у життя, ще й самій вивчити іншу мову і грати вистави словацькою . Хіба я заслужила на такі коментарі?
По-друге. У театру не було розвитку. Одна премʼєра на рік. Звичайно я пішла там де мене запросили. І за чотири місяці там, я мала стільки ролей, як тут за 4 роки.
По-третє. Коли я дуже сумувала за улюбленими ролями, і цього року приїхала в гості на День театру, я плакала цілий концерт від ностальгії, побаченого…. ще досі в театрі показують відео з моєю участю. Мені здавалося, що моя творча душа досі на тій сцені! Але, якщо ми переходимо на особистості, то я розкажу, як мене привів до тями один факт. Після того самого концерту, я уся заплакана, з думкою про те, щоб повернутися, почала розмовляти з режисеркою театру (Тімошкіна Наталія Миколаївна – ред.). І в процесі розмови, я чую від неї, що вона не розуміє, чого зараз треба змінювати провокативні проросійські репліки у виставах, чого не можна ставити Чехова і забороняють Чайковського….(білий шум)
В мене все опустилося. Я прийшла до тями, і зрозуміла, що я не хочу підтримувати таку політику в театрі! Я не проти когось. Я за справедливість!
Усі люди які захищають, або в долі або з деформованою реальністю. Зараз на часі українізація, а верхівка театру хоче Чехова?
Оці всі огиди, написані про мене і колег,- це просто вголос проговорене те, що ви завжди робили за спиною.
Фото однієї з улюблених ролей, яка уособлює усіх хейтерів.
#підтримуй_українське #театральна_реформа
Репостіть, хай усі знають, яка політика в тому театр!

Це не просто нерівність — це системна несправедливість. Коли менеджмент отримує «космічні премії», а артисти раптом змушені брати вимушені відпуски без збереження заробітної плати — ми маємо не конфлікт поколінь, а корозію культурного середовища. Про такі випадки вже писали місцеві журналісти, зазначаючи, що керівництво нібито нараховувало собі премії у розмірі річної зарплати звичайних акторів.
Історія не починається сьогодні. Як згадують медіа, ще раніше державні контролюючі органи фіксували фінансові порушення у роботі театру; питання прозорості оплати праці й раціонального використання бюджетних коштів піднімалися й раніше. Тобто ми маємо не епізод — а шлейф системних проблем, що накопичувалися роками.

Паралельно — кадрові потрясіння: директорка-художній керівник, яка очолювала театр десятиліттями, нещодавно подала заяву на звільнення. Формальні формулювання «за згодою сторін» не знімають питання: які компроміси й домовленості стояли за кулісами, і чи не була ця зміна ланкою у спробі загладити суспільний резонанс? Про відхід керівниці повідомляли місцеві ЗМІ.

Коли журналісти говорять про «космічні премії», а акторка відкрито заявляє про політичні й етичні утиски, суспільство має право вимагати не емоційних дописів у соцмережах, а фактів і рішень. Слово «злочин» у кримінальному сенсі вимагає доказів: протоколів, рішень аудиторів, висновків правоохоронних органів. Наразі публічні джерела фіксують великі сумніви в прозорості фінансів театру, неспівмірність виплат і наявність попередніх аудиторських зауважень — підстав для ініціювання офіційних перевірок більш ніж достатньо.
Мистецтво не може вижити в тіні зловживань. Коли сцену затуляють інтереси кількох осіб, коли репертуарні рішення наражаються на політичні дисонанси, а творчі люди змушені виживати на копійках — це вже не криза управління. Це — криза культури як суспільного блага.
Вимагаємо прозорості. Не для того, щоб влаштувати суд над ім’ям, — а щоб повернути театру його природну роль: давати глядачу правду, а не прикривати сидра преміями та мовчанням. Якщо злочину ще немає на сторінках кримінальних проваджень — нехай буде перевірка, звіти та справедливість. Якщо злочин є — нехай відповідальні отримають покарання за законом. Інакше театр ризикує остаточно перетворитися на сцену фальші, де аплодисменти купують, а не заслужують.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city


«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

