Щодня, а то по декілька разів на день звістки про війну нагадують про себе дуже сумним шлейфом. Про загибель наших Героїв повідомляти найважче, про зниклих безвісті – також. Було, ось нещодавно з’явилося трохи оптимізму, коли сповістили і повідомили про повернення полонених.
Але вже в тилу, у щоденному житті ветеранів, трапляються випадки, які сприймаються із гіркотою, болем і разом із тим, із огидою. До тих, хто вважає наших героїв, ветеранів, поранених і хворих воїнів, чимось другорядним і таким, що заважає жити. Ось зовсім свіжий випадок. Який трапився нещодавно у Радомишлі. Руслан Харитончук, поранений під час літнього контрнаступу 2023 року воїн ЗСУ, залишився живим після удару ворожого дрону лише завдяки щасливому збігу обставин. Руслану тоді, 6 липня 2023 року повезло, бо багато його однополчан, які штурмували селище Работине, залишилися там же, в окопах і ворожих траншеях. Але – загиблими. А Руслан Харитончук терміново був доправлений у госпіталь. Посічені вибухом дрона ноги рятували в умовах польового госпіталю в Орєхово, а потім у запорізькій лікарні. Затим санітарний поїзд доправив бійця із Запоріжжя до Кропивницького. Але й тут поранення вимагало більш складнішого хірургічного втручання і воїна – радомишлянина привезли до Вінниці. І вже звідти досвідчені лікарі дали рекомендації батькам Ігоря Харитончука зробити операцію у Інституті ортопедії. Зрештою хлопець оклигував від поранення ще й у Бердичівському госпіталі, хоча про здоров’я, яке мав до війни, залишилося тільки мріяти.
І тут, вже вдома, у Радомишлі із Русланом знову трапилася біда. Як кажуть військові медики, поранення у бою ніколи не минає просто так. Навіть якщо пацієнтові госпіталя пощастило стати на ноги, його тут же чекають наслідки лікувального процесу: багаторазові анестезії, знеболювання і т.п. Так було і в Руслана. Вже після операцій, після реанімацій і багаторазових загострень воїн-ветеран захворів на виразку шлунку. Дійшло аж до оперативного втручання і сталося так, що оперувати шлунок йому довелося вже вдома. У радомишльській лікарні, де добре знали не стільки Руслана, а куди більше і краще знали його батька, Ігоря Харитончука, колишнього керівника одного із радомишльських підприємств, який упродовж майже чотирьох років очолював Радомишльську райдержадміністрацію. Звісно, батько, який нині пенсіонер, відвідує щойно прооперованого сина у Радомишльській лікарні і тут же отримує список ліків для хворого пацієнта. Ігор Харитончук розповідає, що спочатку список коштував 1700 гривень, а вже під вечір додався новий перелік необхідних медичних препаратів. Ще 1500 гривень змушений був діставати з власної кишені батько, син якого не раз дивився в очі смерті і лише дивом залишився живий. Зважаючи на декларації держави, на слова високопоставлених чиновників про турботу і захист ветеранів-військовослужбовців, які втратили на війні здоров’я, Ігор Харитончук звернувся до керівників лікарні і повідомив, що його син, щойно прооперований у хірургії пацієнт, має статус учасника бойових дій, має другу групу інвалідності, тож на лікування після операції на шлунку він очевидно заробив. Із таким же запитанням І.А.Харитончук – старший звернувся і до депутата Радомишльської міськради Володимира Іщенка. Мовляв, депутатський корпус неодноразово голосував за додаткові фінансування для ветеранів ЗСУ, яким доводиться звертатися за лікарською допомогою. Депутат, як і потрібно, звернувся і до керівниці Радомишльської лікарні, і до Радомишльського міського голови Володимира Тетерського. Директорка КНП «Радомишльської лікарні» Оксана Роспопа переадресувала звернення депутата на свою заступницю А.Г.Пиріг. Та раптом вирішила, що варто з’ясувати, де і за яких обставин Руслан Харитончук отримав поранення. Мовляв, хтозна, чи воював воїн насправді, чи може десь так собі їздив чи подорожував на запорізькому напрямку.
Можна лише уявити стан батька, матері і сім’ї загалом, коли син, повернувшись після контрнаступальної м’ясорубки у липні 2023 року живим, але із важкими пораненнями ніг, зазнає ось таких «перевірок», опинившись на лікарняному ліжку у рідному місті. Можливо керівники Радомишльської лікарні неабияк здивувалися, що син, нехай і колишнього, але голови райдержадміністрації, все ж таки вирушив на фронт. Бо ж, зазвичай діти начальства із автоматами і гранатами, зодягнені у важкі «броніки» на Роботине не наступають. А тут на тобі – Руслан Харитончук, який разом із побратимами замахнувся на штурм кацапських «зубів дракона», тепер ось лежить на лікарняному ліжку у Радомишлі. І потребує безумовно безкоштовного, але дуже ретельного лікування та догляду, бо реабілітація людини, якій не за ясні очі лікарі присвоїли другу групу з інвалідності, триває не день і навіть не два тижні.
Про такі речі, про справді ганебні випадки писати важко. Адже вже скоро ми можемо очікувати появи чиновників, лікарів, соціальних працівників, які спочатку тихо, а потім все гучніше казатимуть «А ми тебе туди ж не посилали». Нам здавалося, що це було колись, у чужій для нас державі, коли хлопці поверталися із Афгану чи ще якоїсь «гарячої точки». А тут, у нас, захисників –оборонців рідної неньки України ніхто ніде і ніколи не зобидить. Але й тут знаходяться особи та особистості, які собі це дозволяють. Ще йде війна, ще надходять у квартири і будинки українців похоронки про загиблих родичів і щодня сотні бійців стають пацієнтами військових шпиталів. Але тут, в тилу, де про війну нагадують лише нічні нальоти москальських «шахедів», ветеранів можуть зневажати, ображати і навіть принижувати. То як це називається? І як на це реагувати? Га, панове очільники Житомирщини, керівники Радомишльської громади, всіляке начальство, до яких людина із пораненнями та втраченим здоров’ям просто змушена звертатися? Вона зрештою змушена це робити. Адже вона захищала державу і народ від чобота чи то черевика ненависного окупанта. І на повагу вона точно заслужила. Як – мінімум!
Редакція сайту «Zhytomyr.city» просить вважати цей матеріал офіційним публічним запитом до Начальника Житомирської військової адміністрації Віталія Бунечка, Голови Національної служби здоров’я України Наталії Гусак та до правоохоронних органів Житомирської області.
Також пропонуємо висловити свою точку зору на згадані у статті події всім зацікавленим сторонам.
Картинка ілюстративна
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації