На київського журналіста Юрія Луканова у 2023 році у вашингтонському метро напав місцевий гопник. Він підскочив з-заду в вдарив його справа по щелепі. Журналіст не розгубився. Сфотографував його, а потім звернувся до поліції. Правоохоронці зняли дані з камери відеоспостережень і оголосили нападника в розшук.
Коли його заарештували, то виявилося, що українець не єдина жертва його нападів. Він практикував це до і після. Справу довго розглядали, виявили, що в нього психічна хвороба. В кінцевому підсумку його відправили на лікування до лікарні Святої Єлизавети. Як написав Луканову детектив Аарон Франс, із річним випробувальним терміном після завершення лікування.
Юрій Луканов у США презентував переклад англійською своєї воєнної прози «Репортер Волковський». Виступав в кількох університетах США, а потім ще й Британії, також у британському Міністерстві закордонних справ і редакції газети Financial Times. Наступної суботи (1 березня о 13:00 в приміщенні літературного музею, Київська 45 ) він презентуватиме цю книгу у Житомирі.
– У 2014 році у щойно звільненому Краматорську стався кумедний епізод, – розповідає Луканов, – Ми там випадково зустрілася з кореспондентом польської «Газета Виборча» Петром Андрусечком. Ні йому, ні мені не треба було писати в номер і ми домовилися увечері випити вина. Та виявилося, що два досвідчені журналісти, які висвітлювали не лише цю війну, але і масові заворушення, а я навіть ліквідацію аварії на ЧАЕС, не здатні без штопора відкоркувати пляшку вина. А в готелі всі виїхали і там не було коркотяга.
Ви уявляєте здивування наших військових, коли ми прийшли до них з питанням чи нема у них штопора. В них знайшовся шомпол, яким вони запхали корки в пляшку.
Дуже смішна історія. Але ж у репортаж її не вставиш. Хіба що за пивом друзям розповісти. І тоді я вирішив написати оповідання. Написав. Воно було опубліковано. І тоді я подумав, що на цій війні до того епізоду і після нього відбулося безліч подій. Я вирішив, що варто, відштовхуючись від оповідання написати щось більше. І написав. Звісно, там не лише смішні історії. Скоріше сумні, але мої герої, попри всі складнощі, які зустрічаються на їхньому шляху, не плачуть, не скиглять, не нарікають на долю, а діють.
Петро Андрусечко того став тоді журналістом року в Польщі. Якраз за висвітлення війни в Україні. На обкладинці книги є його оцінка: “Автор описав одну кумедну історію, яка трапилася з нами на цій війні. Юрій Луканов зумів, зберігши кумедність, передати трагедію цієї війни, розповісти про її суть”.
Колись про Луканова написав цілий сайт телеканалу міністерства оборони РФ «Звезда». Він обурювався, як українець посмів написати гидотні епіграми про москалів. Луканов має хоббі: пише політичні і не тільки політичні епіграми. В нього вийшло три книги таких творів. Якщо відвідувачі його презентації захочуть, то він почитає свої епіграми, зокрема, з останньої книги «Янелох».
Найбільш вдалою він вважає епіграму про путіна.
Ніколи звичай не минеться,
Завжди на світі так було:
коли стоїть, то *уєм зветься, а як обвисне, то *йлом.
– Розмова з читачами буде серйозна і весела. Вони не пошкодують.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації