У Житомирі знову спалахнула дискусія навколо будівництва крематорію та альтернативних форм поховання. Причиною стали емоційні дописи житомирян у соцмережах після чергового відхилення питання щодо створення крематорію у місті.
Тему публічно підняла житомирянка Лілія Намєснік, яка після відвідин кладовища заявила про стрімке розширення територій поховань та поступове «поглинання» землі живих.
«Я щойно з цвинтаря… Він росте. Розширюється. Забирає землю у живих», — написала вона.
На думку авторки допису, суспільство в Україні досі психологічно не готове до зміни традиційного підходу до поховання, хоча проблема дефіциту територій стає дедалі помітнішою.
«Прах людини — це не “кінець”. Це може стати початком. Прах змішується із землею. Стає частиною ґрунту. Із цієї землі може вирости дерево», — зазначає житомирянка.
Вона також висловила ідею створення у майбутньому спеціального меморіального сектору у форматі саду або лісу пам’яті замість традиційних кладовищ із бетонними надгробками.
Допис викликав активне обговорення серед користувачів соцмереж. Частина житомирян підтримала ідею крематорію та колумбарію як способу зменшити навантаження на міську землю.
«Крематорій 100% потрібний і може не ліс, а колумбарій потрібно мати — і це збереже величезну кількість землі», — написав житомирянин Іван Єщенко.
Він також звернув увагу на демографічний фактор. За його словами, Україна входить у період природного відходу покоління післявоєнного «бебі-буму» — людей, народжених у 1946–1956 роках, що у перспективі означатиме додаткове навантаження на кладовища.
Питання, яке роками відкладають
Тема крематорію для Житомира не нова. Вона періодично порушується на рівні міської влади та громадськості, однак щоразу стикається із супротивом частини суспільства, релігійними застереженнями або фінансовими аргументами.
Станом на сьогодні у Житомир власного крематорію немає. Найближчий діючий крематорій розташований у Київ. Для багатьох родин процедура кремації залишається дорогою та логістично складною.
При цьому проблема нестачі місць на кладовищах актуальна для багатьох українських міст. Особливо вона загострилася після початку повномасштабної війни, коли кількість поховань значно зросла.
Європейський досвід та зміна ставлення
У багатьох країнах Європи кремація давно стала звичною практикою. У деяких державах частка кремацій перевищує 70–80%. Поширення набувають і так звані «зелені поховання» — меморіальні ліси, біорозкладні урни та природні способи поховання без масивних надгробків.
В Україні ж тема досі залишається чутливою через релігійні традиції, психологічне сприйняття смерті та консервативне ставлення до поховальної культури.
Втім, дискусія у Житомирі демонструє: дедалі більше людей починають говорити не лише про емоційний чи ритуальний бік питання, а й про урбаністику, екологію та майбутнє міського простору.
Адже кладовища навколо великих міст продовжують розростатися, а питання — де проходитиме межа між простором для живих і територією пам’яті — рано чи пізно доведеться вирішувати системно.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city