Перший офіційний крок у цьому напрямку зробили вчора на розширеному зібранні громадської організації «Промінь світла», яке відбулось у залі міського Музею історії.
Ідея про те, що в Бердичеві потрібно відзначити пам’ять про міську легенду другої половини минулого століття – продавця газованої води Ізі-газировщика, в інформаційному просторі виникла близько двадцяти років тому. Про це розказав на зібранні відомий бердичівський краєзнавець Анатолій Горобчук.
На початку двохтисячних років, коли лише розпочиналась ера інтернету, в мережі було створено форум міста Бердичева. Він став одразу дуже популярним як серед містян, так і серед колишніх жителів Бердичева, яких доля розкидала по всіх країнах та континентах.
А особливо популярною стала «гілка», в якій учасники форуму спробували визначити найвідомішого бердичів’янина усіх часів. Та називали прізвища Леві Іцхака, Джозефа Конрада, Віталія Лонського, Василя Мазура та інших. Але досить несподівано, коли там прозвучало ім’я Ізі, стрічка буквально вибухнула спогадами про цю людину, яка фактично уособлювала ту єврейську атмосферу Бердичева, що тут панувала майже до початку дев’яностих.
До речі, учасники форуму вважали, що Ізя вже помер, тому й писали про все в минулому часі. Але раптом озвалась онука Еля Ронделя (таким було справжнє ім’я бердичівського кумира) і написала, що «дедушка еще жив, и еще может ох как пошутить…».
Саме тоді і запропонував хтось вшанувати пам’ять про Ізю Газировщика, а в його особі — і пам’ять про ту вже неповторну епоху. Особливо активний в цьому питанні був теперішній житель Нью-Йорка Володимир Завгородній. Він навіть прийшов на прийом до керівників міської ради під час свого приїзду до рідного міста та висловив там цю ідею. Його послухали досить скептично, а коли почули прізвища тих, хто був би організаторами процесу на місці, то відразу втратили інтерес, зрозумівши, що вони самі нічого з цього не матимуть.
Наступний раз ця ідея почала набирати обрисів під час виборчої кампанії Анжеліки Лабунської, коли в своїй програмі розвитку Бердичева одним з пунктів вона написала про створення пам’ятника Ізі, навіть замовила якомусь київському архітектору ескіз можливої композиції. Але жорстоке політичне протистояння між нею та чинним тоді мером Бердичева знову звело ідею нанівець.
І ось останніми місяцями вона знову воскресла у блогах колишніх бердичів’ян та була підтримана і розвинута відомим любителем старожитностей Ігорем Яциком. На зібранні Ігор Олегович сказав, що розуміє, що зараз не найкращий час для подібних проєктів, але, як показує історія (навіть описана в попередніх абзацах), що найкращого часу не буває ніколи.
На вчорашньому зібранні звучало ще чимало спогадів про Ізю і в прозі, і у віршах (від Валерія Хмелівського) та звучали конкретні пропозиції про форми майбутньої композиції. Одні пропонували встановити на місці колишнього Ізиного кіоску сучасний кіоск з продажу бутильованої води з фотографіями та спогадами про легендарного газировщика, інші пропонували постамент і бюст, треті — постамент з колбами для сиропу в якості фотозони.
Ці нюанси ще будуть обговорюватись, але перш за все учасники зібрання вирішили дізнатись про реакцію на такі наміри від нинішньої міської влади, адже розуміють, що без її згоди ідея знову забудеться на кілька десятиліть. Для цього було зачитано лист до міського голови, який підписали більшість присутніх. Відповідь на нього і дасть розуміння відповіді на питання, винесене в заголовок статті.
P.S. У своєму виступі на зібранні колишній бердичів’янин, а нині голова обласної комісії зі збереження культурних пам’яток Сергій Намєснік сказав, що нині моніториться надзвичайно великий інтерес у світі до України, який після війни цілком можливо може вилитись у туристичний бум, до якого потрібно готуватись вже сьогодні.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації