У Житомирі пройшов літературно-музичний вечір за участі відомого українського письменника Василя Шкляра. Той, хто прийшов надвечір 24 квітня до залу Житомирської філармонії, отримав можливість спілкування із автором десятків найвідоміших в Україні романів, книжок – бестселерів, які удостоєні найрізноманітніших премій та відзнак. Але що там премії, коли кожне речення, мовлене зі сцени майстром слова, достойне насолоди, позначене глибокою символікою, майстерністю порівняння. Все це оповите гармонією розповіді письменника про певні періоди та обставини свого особистого життя. Чимало цікавих деталей розповів Василь Шкляр про своє дитинство у селі на Черкащині. Він називає його щасливим, бо то були роки незабутніх вражень від побаченого, від почутого із розповідей старших людей, від прочитаного у книжках, до яких малий Василь відчував особливий потяг. Знову ж таки, його похід у навчання до «шевченкового університету» у Києві був свідомим вибором юнака, який любив слово, писав вірші і друкувався у місцевій газеті вже у восьмому класі.
Цікавою виявилась історія із переїздом Василя Шкляра із Києва до Єревана, куди він потрапив у процесі обміну студентами між столицями союзних республік. Річ у тім, що студента Шкляра збиралися виключити із рядів університету, а приводом до такого рішення стала вказівка викладача, який перебував зі студентами на збиранні картоплі у одному із колгоспів. Студенти під час викопування бульб знайшли снаряд часів Другої світової, а Василь Шкляр вирішив самотужки його знешкодити. Звісно ж, виник конфлікт і викладач-куратор тут же виніс вердикт філологу-саперу: грубе порушення поведінки і виключення із універу. На щастя, в університеті знали Василя Шкляра, як здібного і неординарного юнака, а тут якраз виникла потреба відправити до Єревану двох студентів від української столиці. Так Василь Шкляр опинився на Закавказзі і завершував свою студентську «карєру» у Єреванському університеті. Знову ж таки, показово, що розмовний варіант вірменської мови він опанував доволі швидко – всього за два- три місяці. Каже, що суттєво допомогла у цьому процесі гра у карти із вірменськими однокашниками.
Своїм найкращим і найбільшим літературним вчителем, який став зразком для Василя Шкляра на довгі роки, був видатний український письменник – новеліст Григір Тютюнник. Коли у залі Житомирської філармонії зайшла мова про твори Василя Шкляра, то найпершим чином автор розповів про створення роману «Чорний ворон». Роман писався довго,майже 14 років, але головною причиною такого неквапливого процесу його створення письменник назвав величезний масив документів, які потрапили у поле його уваги після Помаранчевої революції, коли письменникам відкрилися таємниці галузевого архіву СБУ. Чи не вперше в українській літературі ( а загалом в історії повстанського руху у 20- х роках ХХ століття) була описана історія отаманів Холодного Яру, які боролися до кінця, не піддаючись на заклики до здачі в полон та обіцянки амністії, які лунали від радянських каральних органів. Цікавою була розповідь Василя Шкляра і про історію із екранізацією «Чорного ворона». Третій Президент України Віктор Ющенко пообіцяв автору «Чорного ворога» можливість співпраці із найкращими кінорежисерами світу. Навіть такий маестро кіно, як Єжи Гоффман (Польща) був не проти очолити творчо-мистецьку групу із екранізації на той час найпопулярнішого в Україні роману. Але, як це часто у нас бувало, Віктор Андрійович Ющенко швидко охолов до власноруч висловленої ініціативи щодо зйомок справжнього українського блокбастеру , а Єжи Гоффман після активних спілкувань із росіянами назвав «Чорного ворона» антиросійським і ксенофобським романом і відмовився від роботи над кінострічкою. Зрештою, «Чорний ворон» на екрани все ж таки вийшов, однак це сталося вже пізніше і, як виявилося, автор роману був не у захопленні від того, як відбувався процес його створення. Кількаразово виникала загроза зменшення (урізання) бюджету створення кінофільму, але зрештою фільм таки вийшов на екрани.
Ще один свій твір, про який В.М.Шкляр також детально розповідав у Житомирі – роман «Маруся» письменник також створював на основі великого масиву архівних документів. У момент написання «Марусі» письменник неодноразово бував у Горбулеві, де жила сімя Соколовських. Нині там проживає Ліза Соколовська – внучка одного із братів, які свого часу очолювали повстанський загін, що діяв на теренах Черняхівщини, Радомишльского повіту, у Коростишеві, між Брусиловом та Фастовом. Ну, а свій роман «Маруся» автор називає спробою показати антимосковський спротив українців через жіночий образ. Василь Шкляр висловив сподівання. що невдовзі в Україні створять кінострічку і про подвиг 17-річної отаманші Марусі, у смерть чи загибель якої її земляки довгі десятиліття просто не вірили.
У 2014-му році, після того, як українці піднялися на захист своєї землі від нашестя армії рашистської федерації, Василь Шкляр доволі швидко відреагував повістю «Чорне сонце», де показав будні бійців полку «Азов». Дивовижно, але якраз у залі Житомирської філармонії 24 квітня 2024 –го року на сцену до Василя Шкляра піднявся житомирянин Олег – один із воїнів «Азова», який пережив жахіття російського полону якраз у печально відомому концтаборі Оленівка, де рашисти підірвали приміщення із українськими полоненими, спричинивши їх загибель. Вони обнялися, Василь Шкляр подарував відважному воїну низку своїх книг, а Олег у своєму імпровізованому виступі розповів про те, що «Чорний ворон» наші воїни читають навіть в умовах перебування у полоні.
Цікаво, що сьогодні В.М.Шкляр завершує роботу над історичним романом «Заячий костел», де розповідається про боротьбу литовських повстанців проти радянського імперіалізму наприкінці 40-х років ХХ століття. Автор наголошує, що повстанська тема, продовжена ним у романі «Троща», сьогодні продовжується вже на литовському грунті. Нічого несподіваного у цьому автор не бачить, оскільки саме українська УПА і литовські «лісові брати» чинили найбільш потужний опір радянсько-комуністичній владі за всю історію її 70-річного існування.
Наприкінці літературно-музичного вечора Василь Шкляр прочитав уривок зі свого роману «Чорний ворон». Якщо точніше – виконав у художньо-вишуканому стилі артистичного прочитання справді довершеного тексту власноруч написаного роману. Чим викликав бурхливі овації залу філармонії. На завершення цієї розповіді слід зауважити, що запрошення до філармонії популярних українських письменників – винятково вдала форма роботи. Ініціатива начальника управління культури Житомирської ОВА Анатолія Душка виявилася напрочуд вдалою і успішною: приїзд до Житомира Василя Шкляра став подією у мистецько-духовному житті нашого міста. І це – доконаний факт!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації