Вважається, що Борис Тен народився 27 листопада (за новим стилем – 9 грудня) 1897 р. в Дермані. Про це своє місце народження він сам говорив. Хоча…
Річ у тім, що коли Борис Тен прийшов на світ, то його батько Василь Іванович Хомичевський був священиком Георгіївської церкви в селі Кунин. Це село знаходиться поряд з Дерманем. Про нього не так багато знають. А шкода…
Кунин — це одне з найдавніших поселень Волині. Принаймні з кінця XV ст. згадки про це село зустрічаються в документах. Але воно існувало до того часу. Як і в Дермані, тут виявлено ще сліди житлових стоянок кам’яного віку. Протягом віків поселення зазнавало й розквіту, й руйнувань. Про значну розвиненість та залюдненість цієї місцевості свідчать археологічні знахідки — вироби шнуркової кераміки, рештки зброї, знарядь побуту, прикраси й монети. Зокрема, виявлено знахідки часів Римської імперії. Існували й різноманітні легенди, які стосувалися цього села. Й Борис Тен мав би знати їх.
У Кунині він бував не менше, ніж у Дермані. Принаймні у священицькій хаті в цьому селі минало його дитинство. Тут майбутній письменник і перекладач, судячи з усього, почав навчатися в церковно-приходській школі.
Та все ж, схоже, Борис Тен народився в Дермані, де проживала родина його матері. Місцем його народження міг бути чималий будинок неподалік Святотроїцького монастиря, де знаходилася школа. В цій школі вчителювала і його бабуся, й мати.
На час народження, наскільки можна судити, священицький будинок в Кунині для батька Бориса Тена не був побудований. І тому молода сім’я могла жити в Дермані. Це пізніше вони переселилися в Кунин. Принаймні у кліровій книзі цього села за 1902 р. фігурує сім’я Хомичевських. Один із місцевих жителів, Мирослав Блащук, свідчив, що уже в поважному віці Борис Тен побував у Кунині, відвідав колишню священицьку хату й «схвильовано говорив, що в ній прожив дитячі роки, показав муровану шафу, яка зберіглася й донині, в якій лежали його книжечки та дитячі цяцьки…» Не довіряти цим свідченням немає підстав.
Однак Дермань і Кунин, вважайте, «одна агломерація». Маленький Борис Тен міг жити «на два села». У Кунині була батьківська хата, тут батько служив у церкві. А в Дермані жила родина матері. І він там часто бував.
Що ми знаємо про батьків Бориса Тена? Загалом не так багато. Але певний їхній портрет скласти можемо. Батько письменника Василь Іванович прожив довге життя. Народився в 1872-му р., помер – у 1954-му р. Можливо, «ген довголіття» передав він своєму синові. Вивчився на священика й отримав парафію в Кунині. Старожили цього села зберігали добру пам’ять про свого колишнього отця духовного. Уже згадуваний Мирослав Блащук писав: «Усі відзначали освіченість і великодушність священика Василя Хомичевського, який дуже цікавився життям приходської школи. Згадують і деякі дивацтва, тобто незвичну для селян поведінку священика, який міг рано-вранці в чоботах по росі обійти всі церковні поля, подивитися на посіви, переконатись, чи добре діти пасуть худобу, чи не чинять потрави. Священик добре розбирався в господарстві. Був простий у спілкуванні з парафіянами». Ймовірно, давався тут взнаки «селянський корінь». Близько 1912 р. Василь Хомичевськи обмінявся парафією зі священиком Яковом Федотовим, який служив на теренах Східної Волині, в районі Житомира. Пізніше він, наскільки можна судити, працював на вчительській ниві – бо в радянські часи залишатися священнослужителем було складно. Сам Борис Тен, не вдаючись до подробиць, свідчив наступне: «…батько мій зустрів революцію на посту інспектора вищої початкової школи». Тобто уникав говорити про батькове священство, акцентуючи увагу на його педагогічній діяльності.
У Бориса Тена є вірш «Пам’яті батька». Зрештою, його поезія часто автобіографічна, як, до речі, проза його молодшого земляка Уласа Самчука. У цій автобіографічній поезії можна багато що «вичитати», довідатися не лише про деякі події в житті письменника й перекладача, а й зрозуміти його ставлення до життєвих перипетій. Отже, як він сприймав і як пам’ятав батька:
«Крізь бурі грозяні й потоки злив,
Прямою перепливши течією,
Не покривив ніколи він душею
Й чола свого неправді не схилив.
Не знав облесних він, лукавих слів,
Та поступився гордістю своєю
В ім’я любові – вищої ідеї,
Що тільки їй служити він волів.
Тягар життєвий мужньо він осилив,
І хоч прожив не вік Муфасаїлів,
Пошани цвіт сріблив його літа.
Він серця батьківського скарб великий
Нам заповів, і житиме навіки
Про нього пам’ять – світла і свята» .
Спробуємо розшифрувати цей вірш. Поет подає свого батька як приклад незламності, що пройшов свій непростий життєвий шлях, не схиливши чоло неправді. Справді, Василю Хомичевському, як і Борису Тену, довелося пройти крізь горнило випробувань – Перша світова війна, революційні події, зміна влад, прихід влади радянської, яка, ймовірно, позбавила його священства, зрештою, Друга світова війна. Звісно, щоб вижити в цих непростих обставинах треба було йти на компроміси. Поет говорить, що в ім’я любові його поступився гордістю своєю. Із вірша випливає, що саме любов і є «вищою ідеєю». Ми можемо лише гадати, що мав на увазі Борис Тен, коли писав, що батько поступився гордістю. Але за це він його не осуджує. Навпаки, твердить, що той жив достойно, полишивши по собі світлу й святу пам’ять.
Правда, мимоволі напрошується думка, чи не говорив Борис Тен у цьому вірші не лише про свого батька, а й про самого себе. Адже, схоже, він наслідував його – принаймні в плані моральному. Борис Тен міг поступитися гордістю своєю заради любові – принаймні таке напрошується із його біографії, про що, власне, буде вестися мова далі. Але він намагався не схилятися перед неправдою. Чого це вартувало його батькові та йому самому – можемо лише гадати.
Мати Бориса Тена, Віра Дормидонтівна, уроженка Іваницька, за своєю натурою, імовірно, помітно різнилася від батька. Принаймні зі спогадів старожилів Кунина випливає, що для цієї людини сільське життя було «вузьким». Вона прагнула ширшого культурного життя. Адже належала до вчительської родини. Це не дуже подобалося селянам Кунина. В цьому вони вбачали її «непростоту», гідну осуду. «…матушка була не зовсім до вподоби селянам, – писав Мирослав Блащук, – надто панська (на жаль, для наших селян панськість часто ототожнювалася з культурністю – П. К.). Відверто скучала в селі, прагнула до культурного спілкування, часто виїжджала до батьків у Дермань, до Дубна, до театру в Рівному. Бувало, що посеред зими, в лютий мороз, матушка замовляла сани, всідалася в них, наповнених сіном, дбайливо вкрита величезним кожухом самим батюшкою, який метушився навколо саней і наказував візнику добре слідкувати за дорогою, щоби, бува, не сталося якихось пригод в неблизькій дорозі до Дубна» . До речі, чи не від матері в Бориса Тена захоплення театром. Адже театральній діяльності він присвятив чималу частину свого життя.
Певно, Василь Хомичевський любив свою дружину, яка була молодша від нього. Віра Дормидонтівна народилася 1878 року. Також, схоже, він шанував її освіченість, як і освіченість її родини, тому з розумінням ставився до «примх» своєї «половини», яка потребувала більш широкого культурного життя, ніж те, яке їй міг дати Кунин та Дермань.
Можна сказати, що на той час це було зразкове подружжя. Глава сімейства – священик, який мав достатньо доходів, аби утримувати сім’ю. Дружина (достатньо освічена) могла забезпечити виховання й навіть навчання дітей. А їх у сім’ї було шестеро! На той час така багатодітність сприймалася як норма.
Тобто можемо говорити, що дитинство й рання юність Бориса Тена минали в хороших умовах. Він був забезпечений матеріально. І водночас зростав у культурній атмосфері, знайомлячись із театром, музикою, літературою. А також – студіюванням іноземних мов. Борис Тен свідчив: «Я жартома кажу…, що народився в атмосфері «порівняльного мовознавства». Моє домашнє оточення і сільське середовище було українське, в середній класичній школі я ґрунтовно вивчив російську, латинську (пізніше викладав її) та грецьку мови. Один з моїх дядьків, аби уникнути переслідувань за участь у революції 1905-1907 років, емігрував до Франції, звідки повернувся викладачем французької, став моїм безпосереднім учителем. Другий дядько, не знайшовши щастя на чужині, в Америці, перед Першою світовою війною повернувся на батьківщину з сім’єю, в якій основною мовою була англійська, а це теж – безпосередня моя перекладацька першошкола. Викладач математики – німець, який у ті далекі роки цікавився нашими творчими задатками, нахилами й інтересами, допоміг мені опанувати мову Гете і Шіллера. В сусідній з нашою хаті жила польська родина, сусіднє село було чеським. Так що цілий ряд мов я сприймав з дитинства, так би мовити, в натуральному звучанні. Це й сприяло ґрунтовному їх вивченню, а також допомагало пізніше перекладати з них» .
Тобто, як бачимо, у Бориса Тена ще з дитинства склалися непогані умови для навчання – чого не скажеш про його молодшого земляка Уласа Самчука, якому часто знання доводилося здобувати самотужки. Борис Тен у навіть, здавалося б, «глибокій провінції» мав можливість вивчати класичні та сучасні європейські мови, дізнаватися про «широкий світ», знайомитися з його культурними надбаннями.
Однак повернемося до матері Бориса Тена, яка, безперечно, відіграла помітну роль у його культурному формуванні. Як і батькові, він присвятив їй вірш. У ньому читаємо:
«Забутих років хроматична гама
Щодень луною в пам’яті бринить,
І так хотілось би щасливу мить
Вернути – вперше мовленого «мама».
Щоб почувань і мислей амальгама
Знов розцвітилися несамохіть,
Щоб по-новому вдруге пережить
Солодкі сни таємного Сезама.
Та сонце з заходу не зійде, ні,
І хвилі вверх не потечуть дніпрові,
Не вернуть літ утрачених мені.
Але ж те саме сонце з-за діброви
Щодня встає, і неповторні дні
Горять тим самим сяєвом любові» .
Це відверто ностальгійний вірш. З мамою Борис Тен пов’язує свої «солодкі сни таємного Сезама». Однак ці сни не повернути, як і не повернути маму. Вона відносно рано пішла із життя – в 1929 р. Тоді їй було трохи більше п’ятдесяти літ. Чоловік же її пережив майже на чверть століття.
Борис Тен, пишучи про маму, не говорить про її освіченість. Натомість акцентує увагу на тому, що вона зігрівала його свєю любов’ю й робила його дні щасливими. І саме це «сяєво любові» лишається далі, даруючи поету «неповторні дні».
Ці «неповторні дні» минали в Кунині та Дермані – серед гарної природи. Але при роботі. Все ж хлопця змалечку привчали до сільської праці. Ось, наприклад, одна ностальгійна замальовка поета:
«Під цею вікопомною горою,
Де між кущів і запахущих трав
Гулявсь я в жмурки, ягоди збирав
І пас корівку бабину з сестрою…»
До речі, про бабцю, матір його мами, Борис Тен не просто так згадував. Певно, вона мала на нього чималий вплив. Євген Концевич у своїх спогадах писав про неї таке: «Його (тобто Бориса Тена – П. К.) баба, Ольга Іваницька, – багаторічна вчителька Дерманської сільської народної школи, організатором і фундатором будівництва якої вона сама ж була; у цій же школі, і теж учителькою, працювала мати Бориса Тена Віра Дормидонтівна; у приміщенні тієї народної школи нині розмістилася сільська школа-інтернат; а от будинок народної сільської бібліотеки, яку зібрала і побудувала теж на свої заощадження сільська вчителька Ольга Іваницька, не зберігся – він згорів разом з книгами в одному з нечисленних воєжнних пожарищ ще на початку нашого немилосердного до бібліотек віку… Микола Васильович любив розповідати про свою бабу, сільську вчительку» .
У цих спогадах варто звернути увагу на один момент: бабця Бориса Тена була бібліофілом. Бібліотека в «доінтернетові» часи служила головним осередком культурної інформації. Тому не випадково українське товариство «Просвіта», яке відіграло помітну роль у нашому націотворенні в нові й новітні часи, організовувало в містах і селах бібліотеки, комплектуючи їх відповідною літературою. Ми не знаємо, якими книжками комплектувала свою бібліотеку Ольга Іваницька – можемо хіба що здогадуватися. Але те, що така бібліотека була створена, це чимало значило і для освіти дерманців і для Бориса Тена зокрема. Він змалечку був прилучений до книжки. І це, безперечно, відіграло велику роль у його окультуренні. Тому не випадково письменник і перекладач згадував свою бабцю Ольгу.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації