У Житомирі знову «покращення». Так, саме в лапках — бо за кожним красивим словом про «модернізацію транспорту», «інклюзивність» і «європейські стандарти» стоїть глибока прірва між реальністю та офіційними звітами.
Коли комунальні маршрути зручних автобусів замінюють старими розвалюхами приватних перевізників, це не розвиток, а тотальна деградація міського господарства.
Комфорт у словах, приниження на практиці
Офіційно Житомир — «місто без бар’єрів». Влада хизується програмами доступності, облаштуванням пандусів, транспортом для всіх. Але чи може людина з інвалідністю, мама з візком або просто літня жінка зайти в ту саму «безбар’єрну» маршрутку, що приходить забита під зав’язку й зачиняє двері перед обличчям пасажирів?
Те, що відбувається зараз — це показовий цинізм. Людям розповідають про турботу й стандарти ЄС, а насправді списують гроші, перекриваючи один маршрут іншим, передаючи його «своїм» перевізникам і прикриваючи це «оптимізацією».
Від комунального до приватного — назад у минуле
Символом цього процесу став маршрут, який ще донедавна обслуговували комфортні комунальні автобуси. Тепер — приватна фірма, старі «Рути» й «Атамани», розбиті сидіння, запах бензину, переповнені салони.
Іронія в тому, що все це відбувається в місті, яке першим в Україні запровадило електротранспорт і систему е-квитка. Колись це було справжнім кроком уперед. Тепер — відкат назад.
Безкарність як основа системи
Причина цього «регресу» не лише у відсутності фінансів, а в тому, що в Житомирі сформувалася система кругової поруки. Підприємці, чиновники, депутати — усі чудово розуміють, як «ділити» маршрути, кому «передати» контракт, де «прикрити очі» на порушення.
Ніхто не відповідає за якість перевезень, бо у звітах усе красиво: маршрути працюють, скарг «офіційно» немає, транспорт «пристосований» для маломобільних груп. А що пасажири щодня їдуть як оселедці в банці — то дрібниці, які не входять у протоколи засідань.
Коли суспільство мовчить — система росте
Корупція в транспорті — це не лише крадіжка коштів, це виховання байдужості. Коли люди звикають, що від них нічого не залежить, влада робить що завгодно.
Ми мовчимо — вони збагачуються. Ми терпимо — вони звітують про успіхи.
І саме це — головна ознака деградації суспільства: байдужість, замаскована під звичку.
«Безбар’єрність» для обраних
Парадоксально, але в місті, яке хизується програмами «безбар’єрності», найвищі бар’єри — не фізичні, а моральні. Їх неможливо переступити, поки чиновники не усвідомлять, що доступність — це не фасад для грантів і звітів, а щоденна відповідальність перед людьми.
Безбар’єрність — це коли пенсіонер може сісти в автобус, а не бігти за ним.
Коли дитина з інвалідністю може проїхати до школи без страху.
Коли жінка не боїться впасти, переступаючи поріг маршрутки.
Коли чесність — не виняток, а правило.
Редакційна позиція:
Сьогодні Житомир стоїть на межі — між удаваною «європейськістю» і реальною провінційною корупцією. І поки влада звітує про покращення, люди бачать лише розбиті автобуси, зламані пандуси й чиновницьке лицемірство.
Бо справжня безбар’єрність — це не про дороги, а про совість.
А вона, схоже, у нас давно не на маршруті.
Фото та інформація з Телеграм-каналу «Тут є місто»
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації