Вперше із книжкою «Будемо жити! Я – СКІП» довелося познайомитись суто випадково. Перебуваючи у залі обласної наукової бібліотеки ім. Ольжича, кинув око на маленького формату книжечку, яка знаходилася у переліку авторів-земляків. Прізвище автора на той час було незнайомим, хоча у Житомирі про Ігора Сейка і загалом людей із таким прізвищем знало чимало моїх знайомих. Можливість познайомитись із автором книжечки, яку там же, у бібліотеці, вдалося прочитати майже у повному обсязі, з’явилася дещо пізніше. Сталося це , як іноді буває – суто випадково.
Але вже перший погляд і перші кілька рядків тексту збірки новел Ігора Сейка привернули увагу і народили добре знайомий для читача потяг цікавості, який не дозволяє зупинитись і відкласти чтиво на потім. Ось тут, до речі, криється чи не головний рецепт і відповідь на питання про літературний талант автора. Книголюби знають, що таке чтиво на одному подиху, коли рядок чи абзац тексту не дає спокою і вабить магічним бажанням продовження читання аж до останньої сторінки. Втім, лише одного разу, аби сповна збагнути зміст і логіку розповіді, цього разу не вистачило. Хотілося ще і ще, кожна наступна новела сприймалися із захопленням, а особливості тексту, манера письма одразу приваблювала тим, що будь-який персонаж, герой розповіді Ігора Сейка стає близьким і впізнаваним вже за дві-три хвилини літературного знайомства.
Можна губитися у здогадах, можна пробувати зрозуміти стиль створення кожної із 21-єї новел, які увійшли до книжки «Будемо жити! Я – СКІП…», але та неповторна лаконіка, точність у висловах, назвах і досконала повнота діалогічного спілкування героїв усіх новел автора роблять книжку дуже цікавою, доступною для читання скрізь і всюди, де з’являється нагода. Хтозна, можливо це суто суб’єктивні враження людини, що належить до покоління тих, хто вмів, любив і звик до читання, як до такої собі кошерної їжі. Проте знайомство із автором книжки не залишить байдужим жодної людини, яка цікавиться тим, що відбувається навколо і яка бажає відповіді хоча б на одне-два запитання із мозаїчного клубка теперішніх проблем.
За словами самого Ігора Сейка, збірка новел «Будемо жити! Я –СКІП…» стала підсумком кількарічних роздумів, осмислення всього того, що було пережито в умовах розпочатої путінською росією у 2014-му році війни в Україні. Після перших спроб автора, які були оприлюднені на «просторах» Фейсбуку, питання про продовження історій із фронтової бувальщини вже не стояло. Було зрозуміло, що у Сейка-літератора виходить правдиво, цікаво і гарно. Тут же з’явилися пропозиції і виявилось, що хтось із добродіїв-земляків може допомогти надрукувати і видати книжку. Так само швидко, справді вчасно і навіть гармонійно у середовищі знайомих і друзів автора з’явилися художники (Ігор Школьницький та Василь Перевальський), силами яких збірка новел Ігора Сейка стала справжнім літературним твором із усіма належними атрибутами і візуальними достоїнствами.
Книжка у 2021-му році побачила світ у житомирському видавництві «Полісся», а станом на сьогодні має ще два додаткових наклади. Окрім зусиль редакторки-коректорки Наталії Данилюк та творчої уяви дизайнера верстки Тетяни Шеканової, сам автор каже, що першим літературним редактором і поціновувачем його творчості стала дружина Юлія , яка має справжній літературний фах, бо викладає студентам українську мову та літературу. І, все ж таки, аби сповна зрозуміти силу і повноту літературних здібностей Ігора Сейка, треба знати основні віхи його життєвої стежки. Хтось це однозначно зробить, адже постать автора, який зміг передати драматизм і психологію фронтового повсякдення, привертає увагу силою того душевного ресурсу, який народжується чи накопичується упродовж всього життя.
А воно у Ігора Сейка було цікавим, багатим на події і, звісно ж, на зустрічі із гарними, світлими, справжніми людьми. Якраз про них, про своїх бойових побратимів, він вже написав і, що найцікавіше – продовжує свої літературні розповіді. Тим паче, що бойових шлях Ігора Сейка мав дуже цікаве, неймовірно драматичне фронтове і бойове продовження вже із початку масованого вторгнення рашистського агресора у лютому 2022-го року. Тому писати, згадувати, розповідати і розмірковувати над прожитим і пережитим у нашого автора є над чим. Та й сьогодні Ігор Леонідович, сягнувши поважного пенсійного рубежу, продовжує працювати на безпеку та оборону країни. Тепер вже у якості інструктора з бойової підготовки відомої в Україні громадської структури –Ліги сприяння оборони України (ЛІСО). Так, що артилерист –мінометник СКІП продовжує воювати й надалі. Принаймні – до перемоги над агресором.
У новелах, які увійшли до книжки «Будемо жити! Я –СКІП…» йдеться про будні так званої Антитерористичної операції (АТО). Можна зауважити, що події часів АТО, їх динаміку і драматургію описали десятки, якщо не сотні авторів, письменників, журналістів, яким волею долі довелося хоча б доторкнутися до цієї, нині вже майже легендарної сторінки нашої історії і нашої боротьби. Але книжка Ігора Сейка займає у такому переліку своє достойне, неповторне і заслужено визначне місце. Принаймні для нас, житомирян, для земляків, однокашників, колег по роботі і бойових побратимів автора вона стала однозначно яскравим і потужним літературним явищем, яке нам, а можливо й нашим нащадкам, ще доведеться збагнути.
Але поки що маємо нагоду повторити безумовно символічні слова автора, Ігора Леонідовича Сейка – «Будемо жити!». Із надією, із впевненістю і сподіваннями на гідне майбуття.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city