Про це повідомила в соціальній мережі «Фейсбук» Юліанна Шевчук Julianna Shevchuk – донька письменника:
«На могилі тата вже є пам’ятник – Козацький хрест, козак Мамай з люлькою та бандурою і він сам, звісно, з люлечкою.
Проект пам’ятника – мій, що потягнув сімейний бюджет. Можливо, Київрада колись дасть добро на встановлення меморіальної дошки на вулиці де він жив, хоча розумію, що зараз не до цього. Але батько був людиною скромною і не прагнув почестей. Залишилось ще змонтувати на надгробній плиті книгу із цитатою з його твору, ще будуть статуї Ангела, Богоматері, лампадка, ваза – це вже весною. Символічно з його теперішнього і довічного “Дому на горі” відкривається панорама Києва.
Спочивай з миром, тато!»
20 серпня 2025 року ми б відзначали 86-річчя Валерія Шевчука — письменника-шістдесятника, класика української прози, дослідника барокової традиції та одного з фундаторів житомирської прозової школи. Народжений у Житомирі 1939 року, Шевчук пройшов шлях від молодого автора «шістдесятницького» кола до лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка, зберігаючи вірність мові, історичній пам’яті та високим естетичним стандартам. 6 травня 2025 року митець пішов із життя у Києві, залишивши велику творчу спадщину та незмінну планку якості для наступних поколінь.
Раніше Юліанна Шевчук на власній сторінці в соціальній мережі Фейсбук повідомила про те, що до Житомирського Краєзнавчого музею передані особисті речі письменника Валерія Шевчука:
Передали для Житомирського обласного краєзнавчого музею, у складі якого діє і Музей літератури, особисті речі з дачі мого батька, письменника Валерія Шевчука. У музеї хочуть зробити меморіальну кімнату Валерія Шевчука.
У Житомир, де він народився і виріс, поїхали: письмовий стіл і стілець, настільна лампа, костюм, вишиванка, ліжник, люльки, тютюнець, ручки, окуляри, бритва, кам’яна сокира, яку тато знайшов на розкопках, ікона, розарій і попільничка та ручка з чортиками – такий різний і “багатоликий” він був. А також дві друкарські машинки, коростенський сервіз, книги, записки, афіші, фото – відцифрував фотограф, щоб залишилися у сімейному архіві, та ще багато всякої всячини – картини, корзини, картонки… Для когось, може, на перший погляд, мотлох і непотріб, але це вже історія, це пам’ять, це свідчення епохи шістдесятників, боротьби за Незалежність Української держави, її утвердження, самодостатність, європейськість.
Постаті творців історії та її літописців вивчатимуть науковці, а артифактам місце в музеях. Все спакували, завантажили в стареньку “Газель”, але коти (чужі) й миші (свої) залишились у Кончі».
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації