2 січня Іванові Огієнку (митрополиту Іларіону) – 142!
Ця коротка історія може стати показовим прикладом у майбутніх, чесно написаних, підручниках з історії Українського державотворення щодо реального стану справ «гуманітарної аури нації» (вислів Ліни Костенко).
Йдеться про нехлюйське ставлення і держави, і передової її інтелігенції до тривожного явища духовної й освітньої деградації суспільності в цілому та чи не повсюдної зневаги до державної мови зокрема.
Далі трохи дивної і незбагненої хроніки.
У червні 2017 року у Житомирі відкрили пам’ятник Іванові Огієнку.
Церемонія відкриття – урочиста, з участю влади, всього проводу ПЦУ (тоді УПЦ КП), з промовами поважних гостей з Києва та місцевих знаменитостей.
Прикру помилку на мармуровому п’єдесталі виявили другого дня.
Великими золотистими літерами на червоному граніті на два рядки висічено: «Митрополит І л л а р і о н», «Іван Огієнко»
У цивілізованому, державницьки зрілому, суспільстві така прикрість апріорі недопустима. Там працюють фахівці, там контроль, там процедура приймання зробленого на публіку, там персональна відповідальність.
У Житомирі ця історія затягнулася на… більше ніж п’ять років.
Саме стільки часу житомирська спільнота публічно толерувала таку кричущу, нахабну і нічим не виправдану безграмотність.
І де?
У візитівці міста, на знаковому пам’ятнику, в самому імені мовознавця світової слави, першого перекладача Біблії українською, автора десятків підручників, посібників, словників, зрештою міністра освіти в уряді УНР. Того міністра, який рішуче не визнавав угодовської гри в ворогами українського в Україні в так звану м’яку українізацію. Міністр Огієнко рішуче звільняв зі всіх керівних посад у школах, гімназіях, інститутах і єдиному натоді українському університеті в Кам’янці-Подільському усіх недоуків, плагіаторів, пристосуванців, не фахівців і не патріотів.
Уперше автор цих рядків підняв це питання в Житомирі влітку 2019-го.
Апелював до очільників обласних відділень НСЖУ, НСПУ, «Просвіти».
Звісно, що ці організації хронічно безгрошівні, позбавлені владних важелів. Але традиційно вхожі в кабінети до влади, стало нагороджувані нею, систематично присутні у всіляких місцевих журі, дорадчих комітетах і комісіях. Більшість із них удостоєні лавреатських звань, в тім числі і премії Огієнка.
Варто було б з’явитися в інформаційному полі області кількох гострих сигналів, трохи аналітики, розмислів з теми. Варто було б двох-трьох етерів, кількох публікацій у місцевій пресі, пару інтерв’ю із фахівцями, щоб збурити громадську думку, викликати в неї ідею несприйняття байдужості. Принаймні в частини ще цілковито не збайдужілої місцевої інтелігенції. Тієї колись совісті нації, до якої апелювали наші попередники-просвітянці.
Не було, не з’явилося, не сталося.
Пам’ятник безграмотності (я би так назвав ту давно очікувану скульптуру) жив своїм життям, а місцева інтелігенція та влада – своїм.
2020 рік. Справу про два «Л» в імені Огієнка на житомирському пам’ятнику озвучую на засіданні комітету в справі премії Огієнка. Традиційно до складу цього комітету входять представники творчих спілок Житомирського краю і відповідальний представник обласної держадміністрації. Те було почуте. Однак реакції знову не було.
2021 рік. Із наближенням 140 річниці Огієнка (ця дата припадала на 2 січня 2022 року) на адресу керівництва Житомирської ОДА надсилаю офіційного листа від імені Благодійної громадської організації «Фундація імені митрополита Іларіона (Огієнка)».
Третій пункт пропозицій із пошанування цього великого українця в краї звучав так:
«3. Виправити прикру помилку на пам’ятнику І. Огієнку в центрі Житомира в слові ІЛАРІОН (стоїть два Л замість одного, що для мовознавця світового рівня, яким був Огієнко, є наругою, а для житомирської громади – докір у її безграмотності)».
Навіть за умов воєнного стану ніщо не заважало виконати.
Однак виконувати не поспішали.
2023 рік, літо. Під час вручення премії Огієнка лауреатам 2023 року зі сцени Брусилівського будинку культури знову публічно прозвучала моя пропозиція прибрати, зрештою, ту трикляту зайву літеру Л із мармурової плити.
Цього разу крига почала скресати.
Нині на Михайлівському майдані Житомира величаво стоїть «правильний», «грамотний» і “прихильний” до української мови Іван Огієнко (митрополит Іларіон).
На завершення – часто повторювана в таких ситуаціях фраза самого Огієнка: «Капля камінь точить»…
Таки точить!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації