Історія Арзу Гаджиєва — це не просто трагічна доля окремої людини. Це дзеркало того, як держава може забути про тих, хто постраждав унаслідок війни, залишився без дому, без здоров’я, без підтримки – і без права на гідне життя.
Про Арзу неодноразово писали житомирські ЗМІ. Колись — енергійний музикант із Донецька, який грав на піаніно і мав сім’ю. Сьогодні — самотній, сліпий, із ампутованою ногою, практично нерухомий інвалід війни, який живе у непристосованій кімнаті санаторію «Тетерів» Коростишівського району. Умови, у яких доводиться перебувати чоловікові, він описує одним словом — «нестерпні».
Допомоги немає. Роками
Ще у 2019 році Арзу разом із дружиною звертався до Володимира Зеленського під час візиту президента в Овруч. Вони просили про елементарне — людське житло та лікування. Але реальних рішень за роки так і не знайшлося.
У 2020-му його дружина померла. За словами Арзу — «від нервового шоку», спричиненого роками боротьби за виживання.
Паралельно він виховував двох дітей, над якими мав опіку, а згодом взяв під опіку ще трьох сиріт, допомігши їм оформити документи.
Тобто навіть у власному нещасті допомагав іншим.
Сьогодні він — практично сам. І абсолютно беззахисний.
Життя в санаторії «Тетерів»: без води, без світла, серед крадіжок
Арзу описує побут як повний занепад. Періодичні відключення води та світла. Небезпека з боку сторонніх людей. Постійні крадіжки. З кімнати винесли все цінне, включно з грошима, призначеними на лікування.
У таких умовах не може вижити здорова людина, не те що сліпий інвалід.
Але звернення до влади — ігноруються.
Шановний Ашот Дідзікович
Розкажу коротко історію свого життя. Я проживав у Донецьку і в 2014 році потрапив в полон, де отримав травми, мені зламали руку, били автоматом по голові,позбавивши тим самим можливості працювати, бо я музикант, грав на піаніно. З полону мені допомогли втекти до Маріуполя. Звідти МЧС перевезли мене з сім’єю у Житомирську область м. Коростишів, де проживаю до сьогодні. Умови проживання в Санаторії, де нам виділили кімнату нестерпні, періодично відключали то електроенергію, то воду, у 2016 року був напад 30 чоловік з палками на санаторій. У 2019 році я з дружиною зустрічався з Володимиром Зеленським. У 2020 році дружина померла від нервового шоку. У мене під опікою було 2 дітей. Пізніше я взяв під опіку ще 3 дітей сиріт, що залишилися без батьківського піклування, допоміг їм оформити документи. На даний момент я знаходжусь у дуже скрутному становищі. Осліп, не ходжу. Потребую операції. Проживаю в Санаторії без світла і води. Потерпаю від періодичних крадіжок, через які втратив готівку і все цінне що мав у кімнаті. Прошу місцеву владу допомогти переїхати до Одеси, де земляки обіцяють посприяти оперативному лікуванню. Прошу Вас зглянутися на моє вкрай скрутне становище.
З повагою, Арзу Гаджиєв
Звернення до представника омбудсмана: крик про допомогу
У своєму зверненні до Ашота Дідзіковича, представника Уповноваженого з прав людини, Арзу пише:
«Осліп, не ходжу. Потребую операції. Проживаю в Санаторії без світла і води. Потерпаю від періодичних крадіжок… Прошу допомогти переїхати до Одеси, де земляки обіцяють посприяти оперативному лікуванню».
Це не просто прохання. Це — крик людини, яку залишили помирати у старій будівлі, назва якої давно не відповідає реальним умовам.
Шановний Віталію Івановичу!
Прошу увійти в моє скрутне становище. Я інвалід війни 2 групи, не хожу, крім того осліп. Проживаю в Санаторії Тетерів в умовах непридатних для життя. На лікування мені була виділена матеріальна допомога, але ці кошти разом з всім цінним, що було в кімнаті, було викрадено. Мені обіцяють професійне лікування в Одесі, але щоб дістатися туди необхідна машина. Дуже прошу знайти транспорт для перевезення мене до Одеси. Перебувати більше в Санаторії не бачу можливим. Мій стан погіршується, жити в Тетереві небезпечно. Мешканці тут постійно потерпають від крадіжок та розбоїв. Уклінно прошу зглянутися і допомогти мені.
З повагою, Арзу Гаджієв
Звернення до голови Житомирської ОВА — також без відповіді
Арзу також звернувся до начальника Житомирської ОВА Віталія Бунечка:
«Я інвалід війни 2 групи, не хожу, крім того осліп… Прошу знайти транспорт, щоб перевезти мене до Одеси… Проживання в Тетереві небезпечне».
Звернення залишилося без реакції.
Влада мовчить. Людина — в небезпеці
Ігнорування таких випадків — це не просто бюрократія. Це демонстративна байдужість. Людина, яка пережила полон, каліцтво і втрату сім’ї, сьогодні ризикує просто не дожити до можливості отримати медичну допомогу.
Місцеві чиновники, здається, воліють не помічати цього. Бо відповідальність — це зайвий клопіт. Простіше дочекатися, коли проблема «вирішиться сама».
Коли байдужість стає злочином
Історія Арзу Гаджиєва — це тест на людяність. Не політику, не реформу і не фінансування — саме людяність.
І сьогодні влада Житомирщини цей тест провалює.
Бо коли держава дозволяє людині, що постраждала через війну, жити в умовах, непридатних для життя, без доступу до медицини, без захисту, без права на нормальне існування — це вже не просто недопрацювання.
Це — байдужість, що межує з моральним злочином.
Питання Арзу Гаджиєва повинно стати предметом негайного реагування Житомирської ОВА. Це не складно. Це — людяно.
Бо держава не має права забувати тих, хто віддав здоров’я і спокій через війну.
Історія Арзу — це нагадування: іноді врятувати людину можна не грошима, а просто увагою. Але навіть її він досі не отримав.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації