Нещодавно, 24 вересня 2025 р., автор разом із краєзнавцями С. Дехтяренко та В. Фріз, оглядаючи територію Охрімової гори, що височіє над лівим берегом р. Кам’янки і займає територію між вулицями Троянівська, Трипільська та Успенським провулком, відвідали один досить цікавий об’єкт (Рис. 1).
Це двоповерховий будинок з мансардою, на високому цоколі, зведений з червоної цегли, який розмістився на краю крутого схилу, що опускається до вул. Троянівської (Рис. Рис. 2-5). Розташований він на південний схід від Успенського провулку (колишній 8 Березня). Раніше був облікований за адресою провулок 8 Березня (пізніше Успенський), 5, а нині чомусь Троянівська, 22 (Рис. 6).
На сьогодні він ззовні досить непогано зберігся, але всередині він знаходиться в дуже занедбаному стані, стіни і вікна побиті, окремі перегородки знесені, дерев’яну долівку зірвано.
Нагадаю, що в пошуках старої цегли, я цей будинок оглянув спільно з Б. Ващенком ще 1 серпня цього року. Тоді ми нічого не знайшли. Натомість ретельно оглянули цеглу, з якої її зведено і зробили обміри окремих зразків у різних його частинах (Рис. 7). Відомо, що таку високоякісну червоного кольору цеглу було виготовлено на підприємстві Івана Бубена (хут. Церковщина) або Андрія Аршеневського (Крошня).
За даними Г.П. Мокрицького, збудований на початку ХХ ст. як особняк, який належав статському раднику Ксенофонту Васильовичу Дунаєвському [Мокрицький, 2016, с. 526]. У 1909 р. будинок цей розташовувався у 3-й поліцейській частині м. Житомира, по лівій стороні, за адресою: провулок Успенський, 5 [Список усадеб, 1909, с. 154].
На початку ХХ ст. староста Спасо-Преображенського собору К. Левитський називав К.В. Дунаєвського поборником православ’я на Волині, житомирським старожилом і знавцем місцевої історії. Упродовж 1898 – 1899 рр. за дозволом владики він організував збір пожертвувань та був призначений головою будівельного комітету, ініціював визначення меж та облаштування старого кладовища, був фундатором будівництва на Охрімовій горі Покровської церкви, зведення і освячення якої відбулося 17 жовтня 1902 р. [Левитский, 1902, с. 195, 207, 209-211; Закладка церкви, 1899, с. 2; Освящение, 1902, с. 915-917].
Цього разу, нам вдалося зустрітися і поспілкувалися безпосередньо із власником земельної ділянки, який керував групою робітників, що розчищали цю будівлю і навколишню територію та готували її до капітального ремонту. Ми розповіли Євгенію Суходольському, що нас цікавить історія цього будинку, а також цегла з клеймами, якщо така є.
Він люб’язно повідомив, що будинок, як він дізнався, досить старовинний, а у серпні, коли розчищали будинок всередині, на першому поверсі робітники знайшли цеглу з клеймом, яку передав до обласного краєзнавчого музею (Рис.)
Цегла, напевно, пічна. Виготовлена із глиняної маси сіруватого кольору, неакуратно, поверхні нерівні, місцями горбкуваті. В плані прямокутної форми, завдовжки 22 см, завширшки 18,7 – 19,3 см, завтовшки 4,6 – 5 см. Цеглина явно пізнього походження, про що свідчать окремі деталі. На лицьовій поверхні зберігся картуш прямокутної форми, завдовжки 12,5 см, завширшки 4,7 – 5 см та завглибшки 2,5 – 2,7 мм. Клеймо вдавлене і представляє собою абревіатуру із цифри і заголовних літер: “1. Г. К. З.ˮ Можливо, означає “Первый городской кирпичный заводˮ. Що важливо, за цифрою праворуч та наступними за нею літерами чітко виділяється крапка. Відомо, що така форма абревіатури з крапками, застосовувалася до 1935 р.
Потім були прийняті відповідні зміни, згідно яких абревіатури позначалися повністю без крапок. Якщо розшифровка вище зазначеної абревіатури відповідає дійсності, то завод з таким найменуванням міг з’явитися після 1917 р. Розташовувався він у східній частині міста, за адресою: Старо-Вільська дорога, № 10. До того часу це був паровий цегельний завод, який належав купцю 1-ї гільдії К.І. Бевензе [Список фабрик и заводов, 1912, с. 273]. Пізніше, коли в Житомирі було встановлено радянську владу, завод отримав нову назву.
За спогадами мешканки міста Л. Савватеєвої, колишній цегельний завод К.І. Бевензе по Старовільській дорозі за радянських часів трансформувався на Перший цегельний завод [Савватеєва, 1972, арк. 5-6].
Отже, зразок цегли з будинку Ксенофонта Дунаєвського можна орієнтовно датувати в межах 1920 – 1935 рр. Цілком можливо, її появу у цьому комплексі слід пов’язувати з внутрішніми будівельними роботами, переплануванням та переобладнанням його окремих елементів, коли приватний будинок, швидше за все було націоналізовано і передано у користування іншій, вже радянській установі.
До речі, в цьому будинку у 1980 – 1990-х рр. містився міський медвитверезник.
ЛІТЕРАТУРА
Закладка церкви // Волынь. – 1899. – 10 августа. – № 84. – С. 2.
Левитский К. Данные в пользу учреждения в Житомире Волынского женского монастыря в связи с воссозданием православных святынь в древнейшей части города // Волынские епархиальные ведомомости. – 1902. Часть неоф. – 21 февраля, 1 марта, 15 июля. – № 6-7. – С. 195, 207, 209-211.
Мокрицький Г.П. Пам’ятки архітектури Житомира / Енциклопедія Житомира. – Том 2. – Кн. 2. – Житомир: Вид-во “Волиньˮ, 2016. – 720 с.
Освящение Покровской церви в г. Житомире // Волынские епархиальные ведомости. – 1902. – Часть неоф. – 11 ноября. – № 32. – С. 915 – 917.
Савватеєва Л. 1916 – 1917 гг. Город Житомир – административный центр Волынской губернии [Житомир, 27 мая 1972 г.] // Архів Г.П. Мокрицкого. – Фонд 1. – Оп. (папка) № 7. – Спр. 199. – 22 арк.
Список усадеб города Житомира и его предместий / Составлен Житомирским полицеймейстером В.В. Гуминским 26 марта 1909 года. – Житомир, 1909. – 162, I-IV с.
Список фабрик и заводов Российской империи / составлен под ред. В.Е. Варзара. – СПб: типография В.Ф. Киршбаума, 1912. – 3, 1, 312, 814, LXXXIX с.
Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації