Мало хто в Україні цьогоріч звернув увагу на Міжнародний день кіно, який щорічно відзначається 28 грудня. Однак важливість мистецтва кіно, яке власне й символізує цей грудневий листок календаря, для всіх цивілізованих людей очевидна. Дивно, але у Житомирі і загалом на Житомирщині про кіно, як про «найважливіше із усіх мистецтв» явище вже багато хто й забув. Хто б і що не казав, але перегляд по телевізору чергового серіалу на кшталт «Свати» чи «Менти», це далеко не те, що було колись. Тоді, коли до кінотеатрів щодня ходили по тисячу глядачів. Сьогодні і самих кінотеатрів для перегляду нових і прем’єрних кінострічок у Житомирі майже, а в області загалом, вже й не залишилось. Але це зовсім не означає, що кіно, як мистецтво, нікому нецікаве. Про те, як почувається місцевий кінопрокат, про те, як зберігають чи навіть і плекають творчі традиції житомирського кінематографа, ми розмовляли із Ігорем Шурпаном – викладачем Житомирського фахового коледжу культури та мистецтв імені Івана Огієнка.
– Пане Ігоре, розпочнемо зі свята, з Міжнародного дня кіно, і перше, про що хотілося б запитати – а що власне нагадує житомирянам про кіно? Чи це тільки екран домашнього телевізора,чи ще щось?
– Про телеекран взагалі мови бути не може, бо це швидше предмет домашнього побуту і до мистецтва кіно телевізор має суто символічне відношення. Інша справа – кінопрем’єра чи навіть перегляд стрічки у кінотеатрі, коли про кіно заходить предметно-професійна мова, коли на зустріч із кіноглядачем запрошуються професійні кіноактори, оператори і навіть режисери фільмів. Це насправді подія і це дотик до справжнього мистецтва кіно. Тим паче, що вже давно доведено, що перегляд кіно у залі кінотеатру чи іншому публічному місці – це зовсім інше сприйняття та й зрештою розуміння кіно, аніж перегляд стрічки вдома по телевізору. Хтось може зі мною не погодитись, але це, власне, й не тільки моя думка, а висновок багатьох експертів, культурологів, психологів і т.п.
– Отож, ми підійшли до питання про кіномережу, про кінотеатри, які у нас, у Житомирі практично зникли..
– Усі це бачать, до цього звикли і багато житомирян із покоління часів української незалежності вже й не пам’ятають того розмаїття кінозалів, кінотеатрів, яких у Житомирі вистачало на всіх і на будь-який смак. Нинішній рік, що минає, на жаль, знову позначений подією, що символізує не просто занепад кінопрокату, але свідчить про шлях його остаточної загибелі. Йдеться про кінотеатр «Першотравневий», який після десятиліть оренди в ньому освітянського закладу, а потім суто комерційних установ, був просто знесений і тепер функціонує, швидше за все, як будівельний майданчик. У цьому ж руслі загибелі залишків колишнього кінопрокату можна згадати і про чергову пожежу влітку 2023-го у кінотеатрі «Космос», який свого часу був символом ошатності цілого мікрорайону Житомира. «Космос» залишився у згадках житомирян, як унікально гарна, сучасна, модернова споруда, яку можна було пристосувати для використання у будь-якому форматі. Але натомість свого часу наймолодший і найсучасніший кінотеатр нашого міста доживає свої останні роки. Думаю, його чекає доля «Першотравневого». Житомиряни із кіноглядацьким стажем пам’ятають ще один кінотеатр – «Урожай», який був окрасою Виставки досягнень народного господарства Житомирщини. Виставки, як і народного господарства, вже давно немає, а «Урожай» відтепер орендує котрась із релігійних общин. Це означає, що будівлі, як осередку культури, вже немає, а скоро, чи у недалекій перспективі, може не стати і взагалі. Те, що ніколи більше не відродиться найбільший і найкращий на Житомирщині кінотеатр «Жовтень», ні у кого сумнівів також немає, бо так звана «точка неповернення» його руйнації вже минула і будівлю простою реконструкцією тепер не врятуєш. Може я когось здивую, але доля «Жовтня» може спіткати і нині єдиний у Житомирі дитячий кінотеатр імені Івана Франка, який чомусь ніхто не поспішає осучаснити, відремонтувати чи реконструювати. Ось, зрештою, і всі будівлі, якими поки що опікується дирекція кінотеатрів міста Житомира. По суті – вже нічим, бо діючим кінозалом залишається лише «франківський» кінотеатр.
– А де житомиряни дивляться кіноновинки? Де у Житомирі можна переглянути художню стрічку у сучасному якісному форматі?
– У Житомирі діють два кінотеатри, які належать приватному власнику. Це «Україна» – у самісінькому центрі міста і це «Multiplex», який знаходиться на території торгово-розважального центру «Глобал». Якщо врахувати кінозал у комунальному кінотеатрі ім. Франка, а також два зали кінотеатру «Україна» та приміщення «Multiplex», то начебто й вистачає для тих глядачів, які вирішують піти у кіно. Але ж питання не лише у залах, можливостях техніки для показу чи демонстрації фільмів. Питання у тому, що кіно – це мистецтво, яке вимагає виховання, передбачає просвіту, підготовку глядача до сприймання самого кінцевого і основного продукту – художніх стрічок. А ось цим питанням у нас чомусь ніхто не займається. На рівні управлінь культури, національно-патріотичного виховання і т.п. Кіно випало із системи ідеологічно-пропагандистського впливу і на цьому наша влада поставила крапку. Тим самим позбавивши себе, а ще більше – людей, потенційних кіноглядачів дуже важливого інструменту морального вдосконалення.
– А як почуває себе у такій ситуації професійне кіномистецтво? Кіностудії, кінорежисери, акторський загал?
– В Україні діє, працює, хоча й не так, як хотілося б, Національна спілка кінематографістів України, яка, як громадська організація, уособлює в собі весь загал кіномитців і зрештою всіх людей, причетних до сфери популяризації та пропаганди кіномистецтва, як такого. У Житомирі також діє осередок цієї творчої спілки, який очолює мій колега і викладач Житомирського коледжу культури та мистецтв В’ячеслав Майборода. Мені довірили посаду (якщо так можна казати) секретаря осередку. Ми намагаємось культивувати і розвивати кіномистецькі смаки житомирян. Ледь не кожна кінопрем’єра, яка проходить у Житомирі, проходить за участі нашого осередку. Ми намагаємось, аби прем’єрні покази перетворювалися на справжні мистецькі події і запрошуємо до Житомира членів знімальної групи тієї чи іншої кінострічки. Часто гостями таких подій стають актори та режисери кінострічок, які з’являються у мережі прокату.
– Ну, а ті кіноклуби, про які в Житомирі доволі багато інформації, також без вашої участі не обходяться?
– Я б сказав би, що якраз за нашої участі вони й працюють. І не лише працюють, а набувають популярності і виконують, на мій погляд, дуже важливу роль. Хтозна, можливо настануть кращі часи і Держкіно України суттєво покращить взагалі увесь кінопроцес у нашій державі. Тим паче, що процес відродження і перші імпульси розвитку українського кінематографу часів вже ХХІ століття ми зараз бачимо і можемо сказати, що українське кіно живе, розвивається попри вкрай несприятливі умови і фактично без належної підтримки держави. Але, як кажуть – нам своє робить. Тому і «Клуб елітарного кіно», і кіноклуб «Ретро», і клуб прихильників та поціновувачів анімального кіно сьогодні мають у Житомирі коло своїх постійних учасників. Безумовно, цього замало, але старт і основа для вдосконалення такої роботи є. У цьому ж сенсі можу зауважити, що Житомир, як осередок, або ж навіть – як один із центрів аматорського кіно в Україні, виглядає зовсім непогано. Наші режисери, наші оператори знімають нехай і короткометражні, але цілком достойні стрічки, які мають схвальні відгуки у середовищі фахівців. Загалом ми мали б пам’ятати про давні традиції кіномистецтва у Житомирі. Адже перший кінооператор імператорської Росії Альфред Федецький народився і ріс у Житомирі. Із Житомирщиною тісно пов’язані молоді роки метра українського( і світового) кінематографа Олександра Довженка. Це так би мовити символи, на які треба зважати і ніколи цього не цуратися. Окрім того, сьогодні у Житомирі зростає, навчається і прагне робити свої перші творчі кроки наша молодь із числа студентів нашого коледжу. Це тема окремої і розлогої розмови, але що є , то є.
– Пане Ігоре, а загалом рівень мистецько-художнього життя у нашому місті, в області загалом, потребує певних імпульсів прискорення, активізації та вдосконалення?
– Безумовно. І не лише у Житомирі, але ж мені болить рідне. Мова ж не лише про кіно, якому ми присвятили більшу частину нашої розмови. У цьому ж ряду стоїть завдання покращення читацької культури полісян. З цього приводу слід зауважити, що не лише столиця чи Львів спроможні проводити книжкові фестивалі. Житомир також має шанси і можливості організувати щось подібне. Нехай у вужчому, і не такому масштабному форматі, як вже знаменитий Львівський книжний форум, але ж унікальне зручне логістичне розташування нашого регіону зумовлюють появу у Житомирі свого, фірмового книжного «фесту». Це посильне завдання і перші кроки у цьому напрямку ми вже робили. І у нас доволі непогано виходило. Просто у влади міста, а тим паче, у обласного керівництва, мають бути загостреними почуття гордості і престижності, навіть славетності Житомирщини – Волині, як регіону із славними культурними традиціями. У цьому плані треба робити і зробити дуже багато, бо ж не тільки кіно, а й музейна справа, книговидавництво, театр, а зрештою ще й туризм, мали б стати такою собі основою для потужної культурної « індустрії» нашого краю. Шанси є, потенціалу – повно. Залишилося спонукати, заохотити і підтримати. Тільки і всього!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації