Один із героїв — сам князь Дракула. Однак не той персонаж, що п’є кров і літає вночі. У Дашвар він — не вампір, а людина — уразлива і суперечлива.
Події розгортаються в Карпатах — серед гір, легенд і міфів. Усе це авторка спочатку вивчала, а потім створила власний світ — із новими сенсами й характерами.
” Ця книга від початку була суцільним викликом. Ідея й тема народилися у травні 2023 року. Під час зустрічі в одній продюсерській компанії несподівано виникла думка — абсолютно дика: а що, якщо поєднати Дракулу і сучасну Україну? Я тоді посміялася, але мене зачепило. Дуже. На той момент я працювала над “Спадком”… І до останнього дня, коли “Харизмат” мав вийти у світ, я берегла його таємницю», — згадує письменниця. Каже, шлях до цієї історії був довгим: вона створила п’ятнадцять варіантів сюжету, але жоден не відгукувався.
“Про князя Дракулу написано понад 250 книжок та екранізацій. І виклик був у тому, щоб розповісти історію, якої ще не було. Але спочатку мене тягнуло стереотипним шляхом: 15 разів починала сюжет і 15 разів розуміла: не те…”
А потім — фраза Блаженнішого Любомира Гузара: ” На землі нас багато, але дуже мало людей”. І фільм італійського режисера П’єра Паоло Пазоліні «Сало, або 120 днів Содому» — про злочини фашистського режиму.
” Ці слова Гузара — про те, що на світі насправді дуже мало людей. І цей фільм — про те, що люди роблять із людьми, — стали для мене підказкою, куди рухатись далі. Саме вони допомогли знайти шлях до цієї історії”.
Так народилася головна ідея роману: кожен народжується людиною, але не всі нею залишаються. Та до людяності можна повернутися, доки б’ється серце…
” Я зрозуміла: усі ми колись були людьми — і князь Дракула, і всі міфологічні персонажі.
А потім … щось сталося. Хтось залишився людиною, а хтось — ні. І я зрозуміла, про що маю писати. Про те, що кожен має свій шлях — залишитися в цьому житті Людиною. І доки серце б’ється — у кожного є шанс бути Людиною».
Книга має назву «Харизмат», бо вона про характер, про шлях. Про сучасну Україну, що живе і бореться під час війни.
Перша частина історії — логічно завершена. Але, каже авторка, вона вже бачить, яким буде фінал другої.
«А коли почалися зустрічі з читачами, мене запитують: коли буде третя частина? — усміхається пані Ірина. — А на “Книжковій країні” в Києві ще й запитали : то, може, буде чотири? Але ця історія й справді дивовижна. Коли я писала першу частину, думала, що на цьому зупинюся. Та ні. Почала другу. І вже, працюючи над нею, розумію: мусить бути третя…»


Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city


«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

