Освіта vs. Безсердя
У Ігнатпільському ліцеї сталося безпрецедентне — замість підтримки, родину учня 11-го класу, яка втратила дім у пожежі і залишилася без підручників, змусили купувати нові за 2 700 грн власним коштом. Не допомогли ні небайдужі, які зібрали кошти й матеріали, ні, здавалось би, моральний обов’язок освітян. Замість цього — відмова видати атестат, доки не будуть придбані книги. Це — не педагогіка, а шантаж.
«Коли школа забуває про людяність: історія одного атестата з Ігнатполя»
Пожежа завжди приходить раптово. Вона не питає дозволу, не дає часу зібрати речі чи спогади. В одну мить згоряють роки праці, надії й упевненість у завтрашньому дні. Саме так сталося з родиною учня 11-го класу Ігнатпільського ліцею. Вогонь знищив їхню оселю, а вода, якою приборкували полум’я, пошкодила й шкільні підручники.
Небайдужі сусіди й друзі відгукнулися — хто грошима, хто матеріалами. Здавалося б, у цій складній ситуації підтримка мала прийти і з боку шкільної родини. Адже школа — це не лише знання, це ще й середовище довіри, турботи та спільності.
Але реальність виявилася іншою. Директорка ліцею поставила вимогу: родина мусить купити нові підручники. І не один-два, а весь комплект — на суму близько 2 700 гривень. Інакше — учень не отримає атестата.
Атестат як заручник
Що таке атестат для випускника? Це перепустка в доросле життя, документ, без якого неможливо вступити до вишу, побудувати майбутнє. І ось саме цей документ перетворюється на інструмент шантажу.
Хлопець, чий батько нині боронить кордони держави, опинився заручником ситуації: або сім’я викладає гроші, або двері у майбутнє зачиняються. Це звучить як абсурд, проте сталося насправді.
Непотрібні книги — за великі гроші
Парадокс у тому, що вимога купити нові підручники виглядає не лише жорстокою, а й безглуздою. Адже нині учні вже навчаються за новою програмою НУШ, і старі книги не матимуть жодної цінності для наступних поколінь. Виходить, родину змусили витратити значну суму на речі, які нікому більше не знадобляться.
Голос громади
Ця історія викликала обурення серед мешканців громади. Люди питають:
- Чи може школа вимагати гроші від тих, хто й так постраждав від лиха?
- Чому дитина повинна страждати через байдужість системи?
- Як можна у час війни, коли більшість родин ледве зводить кінці з кінцями, вимагати тисячі гривень на непотрібні книги?
Відповідей поки що немає. Є лише гірке відчуття несправедливості.
Школа — це про підтримку
Цей випадок — тривожний сигнал для всієї системи освіти. Бо школа має бути місцем, де дитина відчуває безпеку й підтримку, а не тиском і приниженням. Атестат не повинен перетворюватися на інструмент шантажу.
Громада закликає органи управління освітою, обласний департамент та Міністерство освіти і науки втрутитися, розібратися та дати оцінку діям керівництва ліцею. Бо якщо залишити все як є — завтра подібні історії можуть повторитися в будь-якій школі.
Освіта — це не лише про знання. Це передусім про людяність. І якщо вчитель чи директор забуває про це — втрачає набагато більше, ніж підручники чи документи. Втрачає довіру, яка є основою справжньої школи.
P.S. а в роликах тік- точка все ОК. Правда текст з помилками, але то таке.
Овруцька міська рада 8 березня на громадських зборах вже піднімалось мною питання щодо роботи з колективом даної директорки. Говорили- балакали, сіли та заплакали?
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації