Після того, як в Україні у черговий раз відзначили Міжнародний день волонтера, здавалося, що про волонтерство сказано дуже багато. Лунали слова вітання, називалися прізвища, вручалися відзнаки, транслювалися церемонії, зустрічі і т.д. Варто погодитися, що в Україні волонтери і волонтерство вже багато років перетворилися на відоме усім заняття, чи то навіть спосіб життя у дуже драматичних умовах. Однак і досі феномен волонтерства для більшості людей не сповна зрозумілий, а багато деталей повсякденного життя волонтерів залишаються «поза кадром» суспільної уваги.
З-поміж багатьох людей, яких у Житомирі знають, як активних, можна навіть сказати, завзятих і затятих волонтерів, часто згадується прізвище Юрія Кошубського. У Житомирі Юрій вже багато років відомий, як адвокат, як підприємець, як небайдужа людина, яка добре знає життєві реалії, яка швидко і глибоко розуміє суть і глибину певної проблеми і, таким чином, може порадити, як зарадити чи навіть подолати складнощі, прикрощі. У ситуації, в якій ми живемо ось вже майже два роки, саме такі людські властивості найбільш потрібні, затребувані і здатні суттєвим чином вирішити не один вузол проблем, з яких сьогодні складається життя фактично кожного українця в умовах військового часу. На наше перше запитання про те, наскільки справедливі слова про «вигорання» людей, про втому від благодійності, про складнощі волонтерської діяльності, Юрій Кошубський відповів дуже лаконічно : «Погоджуюсь, люди втомилися, є так зване «вигорання», але питання в іншому «А як інакше? Хто допоможе хлопцям у ситуаціях, коли треба вкрай і негайно?» Далі він розповідає про звичайний, або майже типовий свій день життя у військовий час. Власне, у житомирських ЗМІ вже декілька раз з’являлися повідомлення та розповіді про участь Юрія Кошубського у роботі та діяльності благодійних фондів, про швидкоплинні та тривалі акції зі збору коштів, про закупівлю обладнання для потреб ЗСУ. «Так сталося, – каже Юрій, – що у мене дуже багато знайомих, які служать у підрозділах ЗСУ. Йдеться не про десяток чи навіть два десятки осіб. Географія дзвінків, які до мене надходять від тих, з ким треба, і з ким хочеться поспілкуватися, дуже строката. Це і Куп’янськ, це і Роботине, Авдіївка, Херсон. Якщо згадувати кожен свій день чи тиждень, то можна назвати сотні міст, містечок, де підрозділи ЗСУ виконують чи готуються виконувати певні завдання. Ну, а те, що таке війна, що таке перебування на «нулі» і про проблеми наших воїнів, про реальні складнощі, які часто потребують майже негайного вирішення, мені відомо ще задовго до лютого 2022-го року. Адже ще із 2014-го року, коли на сході України розпочалися бойові дії, нашій армії потрібна була допомога. Вже у 2017-му році я чітко розумівся, як і яким чином, можна допомогти військовим на «передку» , чи як тоді казали – на лінії зіткнення. До речі, у тому ж році мені вручили мою першу волонтерську відзнаку-медаль. Зовсім нещодавно отримав медаль «За допомогу ЗСУ», але тоді, шість років тому, було інакше. Важко було навіть уявити, що ми опинимося ось у такій ситуації, як сьогодні. Так, сьогодні армія, військо дуже змінилося і зараз, воно на очах змінюється. Але потреба у волонтерах не відпадає. І не відпаде навіть за найкращих умов постачання та забезпечення ЗСУ. Адже війна щогодини створює нові проблеми, які не передбачені бюджетами, статутами, наказами міністрів чи вказівками найвищих чинів».
Якщо спробувати скласти список (перелік) усіх тих допомог, зібраних коштів, вирішених проблем за участі Юрія Кошубського, то вийде величезний калейдоскоп історій, до яких Юрій доклав своїх зусиль і грошей, ресурсів та коштів найближчих своїх друзів, знайомих і часто незнайомих людей. Все це виглядає дуже дивовижно, бо звичайна, як кажуть сьогодні, пересічна людина, не зможе навіть уявити тієї кількості звернень, прохань, домовленостей, зустрічей, які щодня проводить Юрій Кошубський. «Буває, лунає дзвінок, звучить прохання, яке спочатку видається нереально складним. Але сказати людині, яка опинилася у справжньому пеклі і просто сподівається хоча б на маленький шанс, що я не можу допомогти, у мене ніколи не виходить. Думаєш, аналізуєш, знову і ще раз звертаєшся, пояснюєш, буває, що й переконуєш, хоча більшість людей і так все розуміють. І зрештою, знаходиш варіант допомоги. Не завжди, але у більшості випадків. Треба, наприклад, людям на передку терміново ( за добу-півтори) повернути у стрій евакуаційний автомобіль. Звернулися до нас, не повірите, але сталося диво: годин за 15-18 ті 30 тисяч гривень вдалося зібрати і переслати хлопцям для ремонту автомобіля. А скільки автомобілів для певних підрозділів ми спорядили, відремонтували, завантажили усім, що треба людям у тому чи іншому «гарячому» місці. А хіба тільки автомобілі? Ось нещодавно, якраз посередині осені, хлопці показували, як доводиться довбати кам’янистий грунт, щоб вкопатися, створити належне укриття. Знайшли міні-екскаватор, доправили і техніка свою справу робить так, як потрібно. Але ж це легко сказати що «знайшли». Бо пошук цей – суперскладна справа. Друге, що найважливіше. Це – довіра людей. Це твоя репутація, де не може бути ні найменшої помарки чи плями. Це важко, але це – ледь не єдиний спосіб вирішувати усі питання та проблеми військових швидко, адресно, без непорозумінь чи прикростей. Окрема сторінка нашої волонтерської діяльності – допомога тимчасово переміщеним особам і особливо сім’ям, де є малі дітки. На перших порах, коли тисячі людей змушені були шукати прихистку у містах та селах Житомирщини, волонтери отримали ще одну, дуже відповідальну ділянку роботи: переселенці, їх сім’ї і діти.
На запитання, що чи хто найбільше допомагає Юрію у його волонтерських буднях, він назвав таку кількість житомирян, яких навіть у розлогому інформаційному звіті вмістити неможливо. Але про найголовніше Юрій Кошубський не згадав – про своє мистецьке вміння переконати, запропонувати зручний і прийнятний варіант вирішення проблеми пошуку ресурсів, коштів, можливостей і т.п. Мало хто розуміє, чи хоча б намагається збагнути секрет його невтомності і справді несамовитої жаги допомогти людині у випадку, який Юрій завжди називає неповторним чи унікальним. Однозначно, у нинішньому, волонтерському житті Юрія Кошубського йому дуже допомагає досвід адвокатської роботи, його авторитет у середовищі підприємців-бізнесменів, але найголовнішим у цій ситуації є розуміння і переконання у тому, що іншого варіанту поведінки, аніж допомагати, підсобляти, сприяти воїнам ЗСУ сьогодні не може бути. Дивовижно, але таке розуміння Юрій Кошубський вміє примножувати і прямо таки випромінює навколо себе. Важко збагнути усі деталі його таланту комунікатора, але сьогодні це й не на часі. Головне – це результат. Плідний, потужний і навіть вражаючий. Навіть у середовищі волонтерів.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/zhyt_city
ВІД РЕДАКЦІЇ:
Від імені редакції та читачів сайту «Zhytomyr.city» вітаємо Юрія Кошубського з Днем адвокатури України та щиро бажаємо, щоб у будь-якій справі вдавалося виявляти впевненість та наполегливість, щоб щодня приносив безперечну перемогу та справжній успіх, щоб життя було сповнене великих можливостей та перспективних ідей.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації