Першого грудня 2023-го року Житомир прощався зі своїм Почесним громадянином Валентином Острожинським. Зранку на більшості квіткових ринків Житомира був неабиякий попит на троянди та гвоздики із траурними стрічками. Продавців цього нехитрого товару сьогодні важко здивувати сплеском попиту на квіти, бо ж ледь не щодня у Житомирі прощаються якщо не з одним, а то й двома захисниками України. Але перший день зими став справді рекордним, бо прощатися із Валентином Острожинським прийшло ледь не тисяча людей. Якраз тут можна сказати, що до Палацу культури, що на вулиці Ріхтера, прибуло кілька десятків делегацій із усіх куточків Житомирщини. Зі столиці до Житомира прибуло зо два десятки членів громадської організації «Земляцтво житомирян», яка свого часу була заснована з ініціативи В.Є.Острожинського і який був обраний її першим головою.
Загалом у міському Палаці культури міста Житомира 1 грудня 2023-го року можна було побачити практично усе покоління управлінської верхівки Житомирщини упродовж першого тридцятиріччя української незалежності. Серед тих, хто прийшов віддати шану Валентину Острожинського були голови Житомирської обласної адміністрації, міністри сільського господарства та лісового господарства України. Промови, які прозвучали під час траурного мітингу, були не надто інформативними, а промовці здебільшого наголошували на тому, що Валентин Острожинський багатьох із керівників Житомирщини чогось навчав і до нього дуже часто зверталися за порадою. Більшість із тих, хто прийшов провести в останню путь старійшину житомирської владної еліти, вважали Валентина Острожинського своїм вчителем. Воно й справді так було, адже Валентин Острожинський прибув до Житомира ( а точніше до селища Озерне) ще наприкінці 50- х років минулого століття. Його організаторський хист, вміння мобілізувати комсомольську молодь на виконання завдань будь-якої складності, дуже швидко призвели до появи у нового ватажка неабиякого авторитету. Практично у 60-70 –х роках минулого століття Валентин Острожинський керував комсомольськими організаціями міста Житомира і Житомирщини загалом. Потім, вже більше у 80-х, він був другою постаттю керівництва в області після Василя Кавуна. Потім господарський хист В.Є.Острожинського було помічено у столиці України і його обирають керівником обкому КПРС у Тернополі. Ще за кілька років він очолив Тернопільську обласну раду, а далі він був переведений на роботу секретарем у ЦК КПУ. Сьогодні, коли слова і терміни на кшталт «КПУ», «обком партії» чи «комсомол» після багаторічної кампанії із декомунізації та громадянської обструкції, багатьма людьми просто забуті, наші сучасники не спроможні дати оцінку тим людям, які мали справді дивовижні організаторські таланти і докладали для розвитку Житомирщини неабияких зусиль. Можливо саме тому більшість інформаційних повідомлень про смерть Валентина Острожинського, які з’явилися у Житомирських ЗМІ та навіть у стрічках всеукраїнських новин, виглядали до непристойності скупо і дуже фрагментарно. Мовляв, народився, прибув до Житомира , а у 1987-1991 роках працював у владних органах. А до того, що робив і на яких посадах працював Валентин Острожинський, у новинах і звістках про його смерть практично нічого не пишуть. Ні про те, що Валентин Євгенович був причетним до будівництва та появи у Житомирі багатьох підприємств – гігантів (заводи верстатів – автоматів, «Промавтоматика», ЗОК, «Хімволокно»), ні про те, що за його участі у Житомирі упродовж 70-х і на початку 80-х відбувалося безпрецедентне в масштабах України житлове будівництво. Адже й досі рекордного темпу збільшення чисельності населення Житомира із 170-ти тисяч (у 1972 р.) до 302-х тисяч (у 1985-му) в Україні так ніде й не було повторено. Мало хто у Житомирі знає про діяльність Валентина Острожинського у 90- ті роки минулого століття. Він жив і працював тоді у Києві, а найближчим соратником Валентина Євгеновича був батько української фінансово-банківської системи Вадим Петрович Гетьман. Смерть якого у 1998-му році Валентин Острожинський тяжко переживав. Цікаво, що саме за рекомендаціями В.Є.Острожинського відтепер відома і єдина в Україні фабрика банкнотного паперу була побудована у нас, на Житомирщині (у місті Малині). Але вже на початку 2000-х років Валентин Євгенович повертається до Житомира і вже у 2002-му році прагне стати мером обласного центру. Очолити міську владу у Житомирі на виборах у березні 2002-го року йому не вдалося і багато хто із відомих житомирян (а ще більше відомих політиків всеукраїнського масштабу) сьогодні кажуть, що якраз тоді Житомир втратив справді історичний шанс хоча б не відстати у своєму розвитку від сусідніх від нас Вінниці, Хмельницького та Рівного.
У подальшому Валентин Євгенович ще двічі обирався депутатом Житомирської обласної ради. І його слово, як старійшини депутатського загалу , часто мало вирішальне значення чи роль під час ухвал найважливіших рішень обласного «парламенту». Дивно, але нинішні керманичі Житомирської обласної ради зробили вигляд, що прощання із Валентином Острожинським – подія, яка не варта аж занадто гучної уваги. Принаймні жодного слова на адресу померлого колеги від представників депутатського корпусу Житомирської ради нинішнього скликання на мітингу 1 грудня 2023-го року так і не прозвучало. Представники обласної військової адміністрації у церемонії прощання із В.Є.Острожинським участь все ж таки взяли, але щось пам’ятне сказати про заслуги небіжчика перед Житомирщиною так ніхто й не зміг. А ми говоримо про важливість спадкоємності поколінь, про збереження кращого, що було. Бо ж було все таки.
Втім, Валентин Острожинський у пам’яті багатьох тисяч житомирян, які ще пам’ятають не лише негативні, але й багато позитивного у часи нашого, не такого вже й далекого минулого, залишиться унікальною особистістю, яка віддала усе своє життя служінню Житомирщині. Сьогодні лунає багато нарікань на вади колишньої «моделі» суспільно-економічного життя нашого старшого покоління, але не можна заперечувати справді подвижницьку працю багатьох поколінь наших пращурів. Тим паче, що деякі показники життєвого рівня переважної частини населення Житомирщини все ж таки зростали і кращали. Хтось таки докладав до цього і свої знання, і свою енергію, а дехто – й справжній талант. Заперечувати очевидне мабуть не варто, а віддати шану тим, хто цього заслужив категорично потрібно!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації