Вже зараз можна точно сказати, що дії російських правоохоронців в Єкатеринбурзі точно не були випадковими ( нагадаю, тоді було вбито двох підприємців, вихідців з Азербайджану). Але я б не зводив все виключно до геополітичних цілей. Як завжди в таких випадках, виникає цілий симбіоз різновекторних задач, які ставлять перед собою різні чиновники на різних рівнях.
Тому варто спробувати знайти відповіді на питання, що є причинами всіх останніх подій, при чому причинами на різних рівнях.
Отже, можливі причини.
1. Початком цього всього є небажання Кремля визнавати нові геополітичні реалії і погодитися з тим, що вони втратили (як мінімум, на цей момент) впливи в Азербайджані. Кремль не готовий до визнання «нових реалій на землі». І все, що зараз відбувається – частина процесу розпаду імперії. І в цьому конкретному випадку каталізаторами виступило чотири наступних фактори:
– війна в Україні (неможливість досягти успіху Росією);
– Моральна поразка Росії в Ірані та Сирії (Москва не воює і не захищає своїх сателітів);
– Здача Росією Вірменії в Карабахській війні (в Баку та Анкарі цю війну трактують не як домовленості з РФ, а як слабкість Москви, адже Кремль просто був не готовий до нової війни на Кавказі і, особливо, до війни проти Туреччини);
– Путіну треба було б просто вибачитися перед Алієвим за збитий літак, але він прийняв рішення, що потрібно йти в ескалацію (повертаємося до того, що Кремль не готовий визнавати «реалії на землі»)
2. Не виключено, що на відміну від вірмен і грузинів азербайджанська діаспора відмовилася грати в антиалієвську гру. І тоді це пояснює цей накат. Якщо це так, то за цим накатом може бути й бажання не лише помститися діаспорі, але й зробити проблеми в Азербайджані, через невдоволення російських азербайджанців. Зверніть увагу на паралельні процеси в Вірменії, де Пашинян просто зіграв на випередження, закривши свого Іванішвілі, і почав серйозно чистити, так званий, карабахський клан, який в останні роки був дуже проросійським. Але, повертаючись до Азербайджану, варто зазначити, що за будь-яких умов, спроби ударити всередині країни через утиски діаспори – це тупувато. І точно контрпродуктивно для росіян.
3. Переділ ринків по всій Росії, де азербайджанці і, ширше, вихідці з Кавказу тримають левову частку базарів.. Можливо, на це варто також дивитися в контексті устрашування інших нацменшин, хоча, досі не було помітно якихось антидержавних рухів будь-яких нацменшин і вони й так готові були грати в зрозумілі для влади ігри.
Але, можливо, устрашування потрібне в контексті переділу майна, хоча Путіну продається інше. Я всім нагадаю, в Росії йде величезна реприватизація, де ключову роль відіграє прокуратура та ФСБ. Координовані процеси нагорі можуть мати абсолютно стихійний характер на місцях.
4. Чи є тут, на сьогодні, ширша геополітика повʼязана з війною в Ірані і ускладненням для Росії процесів в південному коридорі (ключовий економічний проект Індії) та в серединному енергетичному коридорі (Азія-Європа в обхід РФ ) поки говорити складно. Але те, що ескалація вже створила передумови для цієї геополітичної гри безсумнівно. Справа в тому, що вирішення цих всіх проблем без Анкари вже, де-факто, неможливе. Але й звертатися до Анкари означатиме , що Кремль не може вирішувати будь-які проблеми в пострадянському просторі без третьої сторони.
5. Як довго триватиме гостра фаза конфлікту відповісти складно. Баку та Анкара зараз грають в ескалацію, розуміючи, що час грає на них. І, що не менш важливо, в цій грі Анкара ставить не лише на Кавказ: вона, де факто звертається, до тюркських країн ЦА: перестаньте грати з Росією. Ми (турки) разом з Китаєм можемо захистити інтереси вас (еліт) та ваші країни ефективніше за росіян.
6. У нас багато говорять про розвал Росії з майбутніми картами. На жаль, ніякого розвалу Росіі не буде найближчим часом. Але все те, що зараз відбувається у нас, в Азербайджані та Вірменії – це другий етап розвалу імперії (перший 1991 рік). Імперії не падають в одну мить практично ніколи. Вони мають певні реванші (2014 рік Крим, 2024-25 – остаточне, але також тимчасове поновлення контролю над Грузією). Найближчі місяці дуже важливі вибори в Молдові. Але процеси запущені війною в Україні є незворотніми для імперії.
Повторюся – це розвал імперії, але не Росії. Також нагадаю, що вже найближчим часом вийде моя та Віталія Пировича книга «Постпутін. Росія з якою нам доведеться жити наступні 50 років». Всі кошти від продажу цієї книги підуть на купівлі авто для ЗСУ. І кожен, хто купить її за передзамовленням отримає свій примірник з автографами авторів. Лінк – в коментарях.
7. І наостанок, окремо хочу звернути вашу увагу на один малопомітний в цій всій історії момент: за внутрішню політику (за азербайджанські погроми) та за політичне іпросування РФ в пострадянському просторі відповідає один з наших найрозумніших ворогів – перший заступник глави адміністрації Путіна Сергій Кірієнко. В разі провалу в Вірменії, Азербайджані та Особливо в Молдові, його акції можуть піти вниз. Це був би один з найкращих сценаріїв для нас.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації