Не перший, не другий і навіть не десятий раз відзначаємо це свято, вшановуємо дату з якою у нерозривному зв’язку слідують долі багатьох людей. Йдеться про сьогодення і про черговий ювілей від часу підняття над приміщенням Житомирської міської ради синьо-жовтого прапора української державності. 13 червня 1990 року у Житомирі над міською ратушею (назвемо міськраду і таким чином) затріпотів прапор, який символізував наростаюче і нестримне відродження української нації. Нині ми кажемо про нашу ідентичність, а на той час найбільш об’єднуючим знаменником української ідентичності був саме прапор і тризуб, який здавна увійшов до пам’яті народу як символ зріючої, міцніючої української державності.
Сьогодні, 13 червня 2025 року, о 16-й годині у Житомирі на вулиці Михайлівській, якраз перед входом до міської ради, зібралося з півсотні громадян, аби вшанувати ту вікопомну подію, аби побачити тих, хто своїми діями, завзяттям, сміливістю і відвагою зробив все (або ж багато чого) щоб синьо-жовтий стяг зранку 13 червня 1990 року сповістив містян про те, що Україна нестримно, вперто і наполегливо йде до відродження своєї державності. Можливо аж так далеко і сміливо житомиряни у те літо 1990 року не загадували, чи, тим паче, не здогадувались про те, що вже за рік і два місяці Україна проголосить про власну незалежність.
Церемонія вшанування пам’яті тих подій 35-літньої минувшини пройшла у задушевно теплій обстановці. Зразковий дитячий хор « Глорія» Житомирської музичної школи №1 під керівництвом Наталії Клименко виконав Гімн України, а вже потім, коли раптовий дощик «попросив» зібрання зайти до залу Житомирської міської ради, «Глорія» виконала ще один музичний шедевр авторства Івана Сльоти. «А льон цвіте» у виконанні юних артистів прозвучав вперше у сесійному залі і тим самим церемонія ювілейного вшанування виглядала ще більш урочисто.
А про те, яким був той історичний день,13 червня 1990 року, згадував сьогодні тодішній голова Житомирської міськради Віталій Мельничук, голова Житомирського обласного осередку товариства «Просвіта» Святослав Васильчук, старійшина депутатського загалу минулих скликань та каденцій Юрій Журбенко. Житомиряни ще раз почули про непростий процес напруженої роботи над тим, аби рішення, ухвалене 24 травня 1990 року, вже за два тижні було зреалізоване і «використання національної символіки на території міста Житомира» стало реальним фактом. Віталій Мельничук зауважив, що майбутнім дослідникам ще знадобиться трохи попрацювати, щоб відтворити максимально повну картину кінця травня і початку червня 1990 року у місті Житомирі. Адже спротив радянсько-комуністичної влади спробі встановити над мерією Житомира синьо-жовтий прапор був неймовірно потужний. Були задіяні міліціонери аж до найвищих чинів області, невтомно працював обласний КДБ , але наполегливість можливо сотень активістів і депутатів міської та обласної ради , які сповідували принципи національно – демократичного відродження в Україні, виявились сильнішими. Рухівці, як і працювали на заводі верстатів – автоматів, виготовили на початку червня 1990 -го древко і тризуб для майбутнього прапора, який було встановлено 13 червня 1990 року. Вже наступного дня, 14 червня, проходила сесія Житомирської обласної ради і пануюча тоді там комуністично – номенклатурна більшість змушена була споглядати знамено, появи якого вони панічно боялись. Того ж дня радіостанція «Свобода» сповістила на всю Європу про те, що сталося у Житомирі, де по суті намітилося жорстке протистояння міської та обласної рад. Сьогодні мало хто над цим задумується і реально розуміє, який могутній прес тиснув на демократів у нашому місті, а скільки разів «невідомі» намагалися зняти, скинути, і просто знищити синьо-жовтий прапор над міською радою, зараз вже й не сповна порахуєш. І, тим не менше, він встояв, він став символом пробудження Житомира від радянсько-комуністичної сплячки, яка тривала більше 70-ти років.
Сьогодні тих, хто був особисто і дуже тісно причетний до подій 35-літньої давнини, вже не так багато. Імена Василя Левченка, Олега Хамайдюка, Михайла Дверника та інших патріотів, які першими з-поміж земляків-полісян піднялися на відкритий відвертий спротив, варто пам’ятати.
Хлопці-патріоти із села Високе із тодішнього Черняхівського району вчинили справжній подвиг і поплатилися за це тривалим часом позбавлення свободи. Це не прості факти, а справді важливі, доленосні кроки нашої історії. Та, яка триває й досі. І точно завершиться нашим подальшим поступом і нашою перемогою.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації