Житомир має важливий стосунок до вітчизняного судноплавства. І це – без перебільшень!
Можливо для декого із наших сучасників увага до двох книжок, які розповідають про історію вітчизняного судноплавства та суднобудування, видаватиметься надмірною чи перебільшеною, або ж – такою, яка не зовсім відповідає дискурсу нинішнього військового часу. Мовляв, у нас жорстоке протистояння із смертельним ворогом, а тут пропозиція із розповіддю про те, що було навіть не 100 чи 200, а 800 чи 1000 років тому. І така розповідь займає не мало й небагато, але аж дві книжки, сумарний об’єм яких сягає більше семисот сторінок. Автором обох книжок на судноплавну тематику став науковець – викладач, директор Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (ОІППО) доктор педагогічних наук Ігор Іванович Смагін.
В принципі у середовищі вчителів історії трапляється чимало фахівців, які неабияк захоплюються, більш ретельно і більш фахово вивчають певні історичні проблеми, події, факти чи явища. Але у випадку із історією вітчизняного мореплавства та суднобудування маємо справу не із простим хобі-захопленням, але зі справою всього життя, помножену на евристичні навички та досвід вченого –суспільствознавця, який не лише вивчив, дослідив величезний шмат вітчизняної мариністики, але й багато чого із того, про що писав, що досліджував, тут же намагався перевірити, пересвідчитись та навіть проексперементувати у реальному просторі і реальному часі. У дитячі роки, ще під час навчання у середній школі №16 міста Хмельницького, Ігор Смагін цілком по дорослому захопився судномоделюванням у найсерйознішому його вимірі. Тобто, із вивченням теоретичних питань судомоделей і судноплавства за допомогою популярних у тодішньому юнацькому середовищі журналів «Юний технік», «Техника молодёжи», «Моделіст – конструктор» і т.п. Тоді здавалося, що майбутнє Ігоря Смагіна однозначно буде орієнтоване на сферу технічних особливостей суднобудування, премудростей мариністики і т.п. Тим паче, що мрії юного судномоделіста стосувалися і сягали обріїв навчання у вкрай популярному серед дітвори ще радянської епохи військово-морському нахімовському училищі. Однак все пішло трохи за іншим сценарієм і вже після завершення навчання за програмою неповної середньої школи (після 8-го класу) Ігор Смагін вступає до Хмельницького електромеханічного технікуму, який мав не лише авторитет дуже потужного навчального закладу, але й заслужив справжню славу тим, що його вихованці мали зразковий технічний вишкіл і, як його наслідок – однозначну перспективу розвитку і стрімкого зростання у напрямку технічної карєри.
Однак Ігор Смагін вже після навчання у технікумі, вже після дворічного терміну військової служби, вступає на навчання до Камянець –Подільського педагогічного інституту. До найкращого на той час факультету вузу –на істфак. Успішно склав вступні іспити, пройшовши випробування так званим творчим конкурсом-відбором, Ігор Смагін поринув у океан історичних знань, не забувши і ніколи не полишаючи свого судомодельного дитячо-юнацького захоплення. Вже у роки навчання у вузі І.І.Смагін підсилив і вдосконалив свою судномодельну підготовку таким собі «кейсом» знань про річково-морські походи запорізького козацтва. Знаний в Україні історик –викладач і, з огляду на його заслуги, просто таки легендарний українознавець Валерій Степанков доклав неймовірних зусиль, аби один із його кращих учнів Ігор Смагін лейтмотивом своєї студентсько –наукової діяльності обрав якраз козацьку тему. І Смагін таки її обрав, і неабияк дослідив, і навіть вдосконалив! Бо звучала вона так, як колись мріялось і хотілось: «Морські походи запорізьких козаків».
Далі, вже по завершенні навчання на історичному факультеті у 1991-му році, Ігор Смагін разом із дружиною переїздить на Житомирщину. Місто Коростень, школа №9, різнобічна життєво-трудова стежка Ігоря Смагіна неабияк його випробовувала, але щораз додавала чогось нового, раніше незнаного і невідомого. І знову ж таки – це однаковою мірою стосувалося і теми судноплавства (як річкового, так і морського), яка ні на мить не полишала Ігоря Смагіна у часи його роботи у мерії міста Коростеня, а потім вже й тоді, коли Ігор Іванович остаточно визначився і вирушив по шляху дослідника – науковця і викладача спочатку у стінах Житомирського університету ім.Франка, а потім – вже на посаді директора Житомирського ОІППО. Обидві книжки, які стали своєрідним підсумком багаторічної праці Ігоря Смагіна, були видані у Житомирі, у добре відомому видавництві, яким керує Олексій Євенок. Спочатку у 2019-му році побачила світ «Історія давнього вітчизняного судноплавства та суднобудування», а ще за пять років видавництво «Бук-друк» під егідою все того ж О.Євенка видало ще одну працю Ігоря Смагіна- «Історію вітчизняного мореплавства ХІІІ-ХV століть:галери і нави біля берегів Генуезької та Венеційської газарій». Не претендуючи на розлогий опис чи виклад змісту обох видань, які стали окрасою наукових бібліотек усіх навчальних закладів України, де навчають майбутніх військових моряків, варто лише зауважити, що лише поверхове знайомство із обома «Історіями» судно- і мореплавства неодмінно подарує читачеві море насолоди, познайомить із сотнями і тисячами цікавих фото, схем, артефактів і т.п. Обидві книжки оснащені величезною мозаїкою картографічного матеріалу, який сам про собі є важливим пізнавальним джерелом історичної інформації. Обидві роботи Ігоря Смагіна слугують прекрасним посібником, підручником і водночас довідником енциклопедичного рівня для кожного, хто бажає не лише познайомитися із історією вітчизняного судноплавства та суднобудування, але й познайомитися із бібліографічним доробком світової науки, яка дросліджує мариністику і зосереджує увагу на її витоках.
Доробок Ігоря Смагіна у сфері дослідження та популяризації знань про історію українського судноплавства і суднобудування став вагомим внеском у справу становлення ( включно із відродженням) сучасної української мариністики. А чого варті краєзнавчі етнографічні експедиції на човнах-довбанках, у яких Ігор Смагін був у ролі не лише найактивнішого учасника, а й долучився до їх організації. Знову ж таки, за участі Асоціації ветеранів ВМС України, за участі палко закоханих у історію свого народу житомирян і жителів Житомирщини Сергія Хоменка, Віктора Сєтака, Юрія Халімончука. Сьогодні Житомирщину по праву вважають одним із центрів плекання вітчизняних судноплавчих традицій і аргументів у таких твердженнях більше, аніж достатньо. Проте якраз науковий доробок Ігоря Смагіна у цьому стосунку займає окремішнє, винятково важливе місце. Це при тому, що як директор Житомирського ОІППО, Ігор Іванович впевнено і міцно тримає руку на пульсі усіх освітянських процесів, які переживають нині дуже непростий шлях реформаторства та справді епохальних змін. Це з-під пера І.І.Смагіна час від часу зявляються потужні монографічні дослідження на суспільствознавчу тематику, які лише підкреслюють унікальність творчої особистості їх автора. Особистий приклад невтомності керівника навчального закладу якраз і розкриває надпотужний внесок Ігоря Смагіна, який вже привніс у вітчизняну науку неоціненний, калейдоскопічно багатий вклад. Тим паче, що сподівання на те, що свій науково-дослідницький «порох» Ігор Іванович намагається зберігати сухим, дають нам усі сподівання казати, що нашу розповідь про здобутки і досягнення педагога. Дослідника і вченого варто завершити словами «Далі буде..»
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
