Більше півсотні житомирян зібралося 21 лютого 2025 року вшанувати пам’ять Анатолія Шмалюка. Дата такого меморіального заходу обрана не випадково: 23 лютого Анатолій Миколайович Шмалюк відзначав свій день народження. У серпні 2024 року він пішов із життя у віці 67 років. Звісно ж, несподівано і раптово і багато його друзів, колег і просто знайомих з ним житомирян і досі здивовано реагують на звістку про вечір пам’яті.
У залі Житомирського літературного музею у п’ятницю, 21 лютого, справді було тісно, але на те ніхто не зважав. Відчувалося, що більшість із тих, хто прийшов на побачення із творами, звістками та спогадами, раді побаченню, раді чути і почути один одного. Висловитись, розповісти, сказати, згадати було кому і було про що, адже Анатолій Миколайович пройшов своє життя таким чином, що друзів, колег, однодумців у нього було незбагненно багато. Одна лише сюжетна лінія його життя, що стосується фестивалю «Розстріляна молодість», може заслуговувати на окрему розповідь, навіть на літописні масштаби. Те, що Анатолій Шмалюк встиг за своє життя неймовірно багато, сьогодні стає очевидним. Так само очевидним є той факт, що усі свої посади, звання та нагороди Анатолій Шмалюк досягав у поті чола, завдяки неймовірній самодисципліні і зразковій самоорганізації. Лише його доблесний шлях у часи армійської служби, а згодом у структурі Служби Безпеки України викликає захоплення і подив. А ще ж були роки бойового гарту в Афганістані.

















Найбільшим супроводом свого життя Анатолій Шмалюк мав би назвати поезію. За час від дев’ятого класу середньої школи у його рідному Червоноармійську, де й з’явилися перші рядки його поезій, аж до свого життєвого фінішу Анатолій Шмалюк писав вірші, мав жагу бачити довкілля через призму римованого слова. У словах і виступах більшості тих людей, які прийшли 21 лютого сказати про свої спогади щодо співпраці із Анатолієм Шмалюком, здебільшого йшлося про неабиякий талант Анатолія Миколайовича знаходити порозуміння практично у будь-якій із життєвих ситуацій. Це стосується і років його служби в апараті СБУ в Житомирській області, і його роботи у ліцеї харчових технологій, у якому Анатолій Шмалюк досяг неймовірних педагогічних висот. Адже колишнє училище, що готувало поварів та кондитерів, саме завдяки зусиллям Анатолія Шмалюка змогло стати одним із найкращих закладів професійно – технічної освіти Житомирщини. При цьому в основі усіх педагогічних звершень А.М.Шмалюка лежали доволі прості, але суворо принципові правила. Це насамперед величезна повага до людини, як особистості. Кожен студент, кожен працівник училища (ліцею) для Анатолія Шмалюка мав однакове значення, а спільним знаменником його адміністраторства були увага, заклопотаність і турбота про підлеглих. У відповідь Анатолій Миколайович отримував взаємні почуття. Його справді поважали, до нього прислухались, з ним радились і його любили.
Ще одна риса Анатолія Шмалюка – він був естетично довершеним чоловіком. Хто хоча б раз спілкувався із ним, відразу відзначав його інтелігентну вдачу, бажання виконати будь-яку справу із найкращими оцінками. При цьому дивовижною виглядала його звичка доводити будь-який почин до вершин досконалості. Так було із службою у підрозділах розвідки, так було у випадку із заснованим ним же фестивалем «Розстріляна молодість», так було і в очолюваному ним ліцеї. 21 лютого 2025 року у пам’ять про Анатолія Шмалюка співали пісень , декламували вірші, а ще лунали слова про зроблене, про написане, про виконане упродовж нетривалого, але ж такого незвичайного життя. Співак-бард Олександр Гладишев, солістка Житомирської філармонії Світлана Ніканорова, відомий поет Василь Головецький, колега по військовому ремеслу Віктор Броніславович Рафальський, директорка департаменту освіти та науки Житомирської ОВА Наталія Осипович голова Житомирського осередку Спілки письменників України Світлана Гресь та десяток інших житомирян висловили свої спомини, свої враження про Анатолія Шмалюка.
Людина, яка жила громадськими справами, яка плідно працювала, яка намагалася згуртувати навколо себе яскравих, часто талановитих особистостей, залишає про себе єдино значимий слід. Це світла пам’ять. І жодних інших, важливіших і значиміших речей у світі не існує. Ось такий висновок не важко зробити після події, яка викликала увагу здавалося б не багатьох житомирян. Втім, висновок про те, що пам’ять і добра згадка вимірюється не завжди великими чи гучними заходами, не раз отримував своє підтвердження. Головне у тому, що щиро, що по людськи гарно, і що НЕ ЗАБУВАЄМО!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city

«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

