10 лютого пішов з життя Мирослав Попович (1930-2018). Академік Національної академії наук України, директор Інституту філософії, автор безлічі книжок і статей — таких різних! — з філософії та культури, політики та літератури, всесвітньо відомий український інтелектуал, людина неймовірного масштабу та неймовірної простоти.
Згадуємо, ким був Мирослав Попович і ким він залишається для української культури.
10 лютого день пам’яті Мирослава Поповича – видатного українського філософа, мислителя і гуманіста, академіка, кавалера французького Ордена Почесного Легіону, багаторічного директора Інституту філософії, Шевченківського лавреата, одного з учасників ініціативної групи “Першого грудня” (1930-2018).
Мирослав Попович був одним з моральних авторитетів нації.
“Поки людина жива, ми не можемо про неї нічого сказати, бо сьогодні вона зробила один вчинок, а завтра – зовсім інший і перекреслила все те, що було раніше. Вся людська біографія – це сукупність вчинків. І сенс життя теж стосується усієї цієї сукупності вчинків, останнім з яких є відхід людини. Після смерті вже можна сказати: ця людина – … І перерахувати факти її біографії.” – говорив Мирослав Попович.
“Він був і лишається прикладом – навіть критерієм того, як “бути людиною” в наші буремні часи, як зберігати філософію свободи і свободу філософії у добу, коли свобода поставлена під питання цінністю безпеки, коли криваве червоне століття хоче повернутися і брязкає зброєю на нашому кордоні. Це справді філософське мистецтво – як зберігати людяність і діалогічність в усіх умовах і обставинах.”, – зазначено в дописі на ф/б сторінці @Інститут філософії імені Г.Сковороди (https://www.facebook.com/institutumphilosophiaekijoviensis/?locale=ru_RU).
Мирослав Попович брав активну участь в житті країни навіть в поважному віці, не був кабінетним філософом. Став одним з організаторів Народного Руху України, його інтелектуальним обличчям, пішовши в опозицію до влади.
Мирослав Попович народився в Житомирі в родині вчителів. Дитинство і юність пройшли в історичному Ізяславі. Закінчив філософський факультет Київського університету імені Т. Шевченка. Працював учителем і директором школи на Тернопіллі.
У 1956 р. вступив до аспірантури Інституту філософії і відтоді залишився його співробітником понад 60 років, з 2001 р. очоливши інститут.
У 1966 р. 36-річний Мирослав Попович захистив докторську дисертацію “Про філософський аналіз мови науки”. Докторантів такого віку було небагато, що є свідченням таланту вченого.
Він написав безліч книжок і статей – з філософії і культури, політики і літератури.
Найбільшою цінністю Мирослав Попович вважав чесність. Бо це вигідно не лише з моральної, а й із раціональної точки зору. Чесність – це чеснота, яка робить життя зручнішим, комфортнішим. Так само, як похідними гідності є відповідальність чи хоробрість, брехня і обман мають свої наслідки, які нашаровуються і нашаровуються. Легше бути чесним і не “добріхувати” щоразу на поверх вище.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Більше тут: “Велич і простота: ким був Мирослав Попович”
https://hromadske.ua/posts/kim-buv-miroslav-popovich
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації