Наші подорожі підземним світом старого Житомира продовжуються. Цього разу група у складі автора, допитливих і досвідчених дослідників-краєзнавців та популяризаторів старожитностей краю С. Собчука, С. Дехтяренка та В. Фріза відвідали старовинну частину міста – Поділ, яка розляглася на лівобережній частині р. Кам’янка між Подільською, Замковою і Охрімовою горами. Місцевість дуже мальовнича і багата на різноманітні старожитності (Рис. 1, Рис. 2).
У центрі масиву височіє Подільська гора (Рис. 1, 1), на вершині якого розташована церква в ім’я Успіня Пресвятої Богородиці. Зведена з дерева у 1700 р. У другій половині ХХ ст. замість старого звели мурований храм. В народі ще відома як Подільська церква. На схилі гори у 1982 р. автором були знайдені знахідки часів Київської Русі. Припускають, що на цьому місці могло бути давнє укріплення.
На південь від Подільської розташована Замкова гора (Рис. 1, 2). Ядро старовинного Житомира, де VIII – IX ст. з’явилося перше древлянське поселення, а на його місці згодом збудували городище з навколишнім посадом. У XIV ст. тут литовські феодали звели замок, а прилегле до нього поселення у скорому часі отримало статус королівського міста, яким управляли намісники. Цікаво, що назва гори вперше з’являється в актових документах в середині XVI ст. І названа вона так, як засвідчують давні описи тому, що тут розміщався замок.
На північний схід від Подільської гори розташовується таємнича, оповита легендами і переказами Охрімова гора (Рис. 1, 3). В деяких документах вона згадується ще й як гора Кокрин. У 1988-1989 рр. під спостережень за земляними роботами мені вдалося виявити артефакти часів Київської Русі, а відомий дослідник Волинської старовини, завідувач
археологічним відділом Волинського науково-дослідного музею (1919-1927) С. Гамченко припускав, що у цій місцевості розміщалося давнє укріплення, яке крім оборонної функції до того ж, використовувалося у якості спостережного пункту над долиною р. Кам’янки. Ви можете у цьому пересвідчитися, якщо зійдете на вершину Охрімової гори. У південно-східній частині Охрімової гори досі збереглися рештки католицької каплички Святого Миколая, зведеної тут у 80-х роках XVIII ст. на місці більш старого храму, який, як вважають дослідники, було збудовано ще за козацьких часів. Місцеві і навколишні старожили розповідали, що на цьому місці було чимало підземних ходів, з яких можна було попасти у різні куточки Житомира. Зокрема, у північно-західному напрямку до католицького кладовища, що на Новій Рудні та у південно-східному прямісінько до Подільської гори.
Повернімося до Подільської гори (Рис. 3). Дійсно, наявність підземель у цій місцевості не видумка і не міф, а реальність. Ще у 1981 та 1984 рр. їх детально дослідив автор і склав перший схематичний план (Рис. 4). У вересні 1990 р. подільське підземелля обстежила група О. Кравчука, а фотожурналіст С. Глабчук разом із знаним краєзнавцем Г. Мокрицьким вперше зробили його фотозйомку (Рис. 5).
Цього разу, а саме 6 січня 2024 р. групі вперше вдалося обстежити ще один прохід до підземелля, який понад 40 років, в силу певних обставин, не був доступний для огляду. Вперше його вдалося зафіксувати ще в серпні 1981 року, а у 1984 р. зроблено спробу туди проникнути, але безрезультатно. Він мав вигляд вузького коридору із напівсферичним склепінням, обмурованого цеглою (Рис. 6).
Жителі, які сьогодні мешкають на цьому місці розповідали, що попередній господар свого часу почав копати погріб і натрапив на це підземелля. Він територію очистив, а земляні стіни обмурував камінням. При цьому, що цікаво, частину підземелля, яке тягнулося від погребу до вулиці та вглиб підвищення він залишив непорушним. Він їх частково присипав землею і заклав камінням.
Прохід до схилу, що тягнувся в напрямку вулиці тривалий час був відкритий. Цим одного разу скористалися злодії, які за відсутності господаря завдали йому чималих збитків, зокрема, зламали двері, повиносили консервацію, городину і мочені яблука, що зберігалися в бочках. Коли господар повернувся і побачив, що сталося, він вирішив припинити це неподобство і прямо над підземеллям, неподалік проходу, облаштував відхоже місце. З того часу бажаючих потрапити у підземелля значно поменшало, а згодом воно поволі осипалось, зрівнялося із землею і про нього забули.
А наша група під час огляду території встановила, що котлован погребу розташований в середині сучасного будинку, в плані квадратної форми, завдовжки 3,10 м, завширшки 3,07 м та завглибшки 2,38 м. Також З’ясували, що склепіння підземелля, від рівня долівки в будинку, а фактично від сучасної поверхні, залягало на глибині 0,56 – 0,80 м.
У північно-східній та південно-західній частині погребу зафіксовані дві арки. Вони напівсферичні, завширшки 1,40 – 2,33 м, заввишки від рівня долівки погребу 1,4 – 1,48 м. Арка у північно-східній частині погребу одинарна, завтовшки 0,33 – 0,40 м (Рис. 7). Арка у південно-західній частині більш масивна та подвійна, верхня завтовшки 0,40 – 0,45 м, а нижня 0,38 м (Рис.. Очевидно, що підземелля і склепіння були зведені із цегли-сирцю. Цегла в плані прямокутної форми, завдовжки 24 – 27 см, завширшки 13 – 14 см, завтовшки 6,5 – 7 см. На мою думку, це скоріше був вихід із підземелля, який виходив на верхівку крутого схилу підвищення. Він був непомітний, прикривався земляним навісом і густим чагарником. Навіть коли арка була відкрита, з боку вулиці її не відразу можна було побачити.
Тутешні мешканці стверджують, що ця ділянка підземелля від схилу підвищення, що виходить на вул. Подільську, опускалася донизу, тягнулася вглиб забудови на північ та північний схід, а потім повертала у східному напрямку, пересікала пагорби між вул. Троянівською (кол. Якіра) і схилами струмка Рудавки. Припускають, що підземелля доходило аж до Преображенського Собору або площі Перемоги. Старші дітям розповідали, що вони особисто чули шум трамваю. Можна собі уявити на скільки було довгим одне із відгалужень подільського підземного ходу. За нашими підрахунками, ця відстань від місця входу у підземелля до собору або площі Перемоги, якщо міряти по прямій, орієнтовно сягала щонайменше від 450 до 600 м.
Правда це чи вигадка ми навряд чи сьогодні про це дізнаємося. А от те, що Житомир, особливо його історична частина, пронизана густою мережею давніх підземель, засвідчують численні провали, які неодноразово ставалися тут і засвідчені не лише в чутках і спогадах наших жителів, але й на шпальтах місцевих періодичних видань. Пошуки тривають.
Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації