Сьогодні до вашої уваги текстова версія телефонного інтерв’ю з живим класиком, українським письменником – Олександром Ірванцем.
– В Житомирі з нетерпінням чекають 6 грудня , адже саме у цей день ви будете презентувати свою нову книгу «Ізмарагд княгині Несвіцької». У нас з вами є спільні знайомі в Житомирі і я знаю, що ви періодично без оголошення заїжджаєте до нашого міста. Зараз дуже часто можна почути не дуже приємні жарти про Житомир. Як ви ставитесь до нашого міста?
– Максимально прихильно, і жодних дурних жартів про Житомир я собі не дозволяю, навпаки, я вважаю, що Житомир конкретно існує на мапі, і для мене це дійсно важливе місто. Насамперед тому, що це місто між Рівним і Києвом. Тобто, їдучи до Києва, я не можу оминути Житомир, хоча би по окружній.
Ну, і крім того, я достатньо багато знаю – це важливе місто, і в історії, і в географії України, мого краю. Врешті, це ж Волинська губернія мала губернським містом, саме Житомир. Я вам не буду співати дифірамби про ваше місто. Ви знаєте, що воно гарне і достойне, і я теж це знаю.
– Де ви любите бувати в Житомирі?
– Ну, насамперед у вас дуже милий центр. Я лише два рази був на скелі Чацького. Там чарівне місце. Центральні вулиці, площа, театр. У мене в тому театрі навіть п’єса колись ставилася. А на протилежному боці площі живе мій друг Сергій, тобто він живе в Києві, а його сестра живе з того боку площі, там де годинник з цифрами. Житомир – достатньо гарне, світле місто. Той сквер, де стояв Карл Маркс і там кав’ярня оця у підвалі.
– Будинок кави!
– Ти сам краще знаєш, той самий Будинок кави, і той сквер. Він маленький, але він затишний, хоча знаходиться ну вже в такому центрі міста, що далі «центріше» нікуди. Ну все, досить я вам довів, що знаю Житомир.
– Ви народилися у Львові, зростали у Рівному, потім довгий час мешкали в Ірпені, а після 2022 року, наскільки мені відомо, проживали у Німеччині. Де зараз живе Олександр Ірванець?
– Зараз вже в Рівному на постійно. Я відбув, дійсно, майже два роки в Німеччині, але це не було біженство, це були письменницькі резиденції, я написав трошки, написав прози, віршів зовсім мало. Це були майже не повні два роки в Німеччині, потім ще місяць у Польщі я мав, ось цієї весни, теж письменницьку резиденцію. Але я не оформлював жодного біженства, я залишаюсь тут, я рівненський, і зараз я з вами розмовляю, стоячи на балконі рівненської квартири.
– Супер, чудово! Пан Олександр, за своє життя ви дали масу інтерв’ю, і от зі свого досвіду, про що ви не любите говорити з журналістами, і, можливо, пам’ятаєте найбезглуздіше питання, яке вам ставили?
– Ви нариваєтесь, бо я можу повернути розмову (сміється). Знаєте, насправді конкретні питання я не буду озвучувати. Вони є, але я не буду їх зараз перелічувати. Ні, насправді це всяка банальщина: Коли ви написали першого вірша? Над чим ви зараз працюєте? Кому ви присвячуєте свої твори? За такі питання я готовий вбивати інтерв’юера на місці. Але, загалом, тут навіть не так у питанні справа, як в питанні, пардон за парадокс, питання, як воно сформульоване, як воно висловлене. Воно ж насамперед говорить про того, хто ставить його. Тобто, показує його рівень мислення, його філософську підготовку. Це все видно по запитанню вже. І тому, на жаль, мені дуже прикро, коли інколи журналісти підставляються так нещадно. Ну найчастіше це виглядає смішно.
– Творчі люди, митці іноді кажуть, щоб творити їм потрібна якась муза. Іноді митці працюють щодня, ніби це постійна робота. Як у вас це відбувається, працюєте щодня чи це мають скластися певні обставини?
– Ні, намагаюся щодня. Тобто, знову ж таки стосовно музи чи натхнення, то таке, вона приходить. Була така дурна приказка: «апетит приходить під час їжі». Тобто, власне, натхнення, насолода від тексту приходить тоді, коли ти цей текст робиш. У мене, особисто зараз, такий трошки застій, депресія, прокрастинація. Але я все одно зараз тут редагую свою повість. Просто через не можу, через не хочу. Мені залишилося зовсім трошки, і я редагую, зараз вимкнули світло, правда. Але сьогодні-завтра я закінчую і тоді нарешті не буду вже нічого робити до Нового року. І після Нового року, а у мене день народження 24-го січня, то ось може з 26-го січня я сяду за якусь нову роботу.
– Давайте нарешті поговоримо про вашу нову книгу. Наскільки можна зрозуміти з опису, то це фантастична історія про боротьбу добра і зла, з містикою і зомбі, а також з елементами українського фольклору. Княгиня Несвіцька, я так розумію, це та сама руська княгиня з династії Рюриковичів, власниця Рівного?
– Ну, це ти вже погуглив, я зрозумів. Ну, дивись. Княгиня Несвіцька, вона вважається однією із засновниць Рівного, з іншого боку, навіть невідомо достеменно, чи вона існувала, як особа, як людина.
Але мало того, скажу, що в тексті моєї повісті княгиня Несвіцька не з’являється, але з’являється її ізмарагд. Дивись, для мене це чергова казка про моє місто, про Рівне. Зараз поясню. Дивись, всяке місто має свій міф. Ну, по-перше, ви більше місто, ви губернський центр. У нас же Володимир Короленко проживав, перед тим, як переїхати в Житомир, він жив у Рівному. І нам тим Короленком напихали голови з самого дитинства. Крім Короленка, ваш міф це Сергій Корольов. Ну і, напевно, є які-небудь локальні міфи, яких я не знаю, якісь місцеві партизани, підпільники. Тому що в Рівному ми мали легенду такого Ніколая Кузнєцова. Це був такий совєцький терорист. Ти може чув про нього, краєм вуха. Він діяв тут десь в околицях Рівного. І тут був закинутий загін НКВД. І цей Кузнєцов був феноменом, бо він досконало на рівні рідної, знав німецьку і міг видавати себе за німця. Він тут застрелював на вулицях, раз навіть генерала німецького, а потім гітлерівці за це збирали 500 селян з околишніх сіл і розстрілювали їх. Отакий був партизан – герой Кузнєцов. Кожна піонерська дружина носила ім’я Кузнєцова, як у вас, мабуть, Корольова. Олекса, а ти вже не застав піонерів? Ти вже не знаєш про що я говорю?
– Я то їх не застав, але я розумію що це. У нас уже були жовтенята.
– Так-так. Тобто ти ще жовтеням побув. Дивись, крім того, були місцеві позитивні такі персонажі, наприклад, це вже в пострадянський час, стало відомо, що у Рівному видавалася газета «Волинь» за окупації і її редактором був Улас Самчук, це визначна постать. Також у Рівному перебували Олена Теліга і Ольжич. А ще раніше в 19-му сторіччі через Рівне проїжджав Бальзак. Він їздив сюди до вас до Евеліни Ганської під Бердичів.
Ну, і якщо зараз маршрутка з Рівного в Бердичів мабуть годин 4 буде їхати, не більше. А тоді це тривало кілька днів і він зупинявся у Рівному в готелях. Ну, одним словом, у книзі зустрічаються різні персонажі і дійсно відбувається битва добра зі злом.
А власне, через Рівне тієї ночі проїздить Гітлер із Володимиром Путіним.
– Це все є у книзі?
Так, так. Це все є у книзі і я вже забагато вам наспойлерив.
– Ні, просто написано, що в повісті беруть участь живі і мертві персонажі: українці, німці, поляки, французи і росіяни. Серед росіян там тільки Путін?
– Ну, очевидно, так. Якщо Короленка не вважати росіянином. У нас у Рівному служив, у польському ще війську, їхній крутий поет Юзеф Лободовський. І в нас теж жила в дитинстві їхня польська поетеса єврейка Зузана Гінчанка, її справжнє Ім’я Поліна Гінзбург. Ну, одним словом, багато-багато осіб, які збираються з метою вбити Гітлера і Путіна, і врешті це вдається. Всі, хто прочитає це інтерв’ю, можуть не купувати книжку (сміється).
– Ні, насправді я вам скажу, що після цього спойлера, я думаю, кількість тих, хто захоче мати собі цю книжечку – збільшиться, насправді. Бо це крутий спойлер. Почитати, як вбивають Гітлера і Путіна, ну, це просто насолода!
– Ти ж пам’ятаєш, у Тарантіно є цей фільм Inglourious Basterds (прим. авт. – Безславні виродки), і там Гітлера вбивають в кінотеатрі під часу сеансу. Ну, а у мене, у Рівному – на Лебединці, це так називається, той райончик, де все відбувається.
Я недавно перечитував нашого спільного Валерія Шевчука, в нього у «Три листки за вікном», там же оцей герой Сатановський, він спочатку працює чиновником у Рівному, а потім перебирається до Житомира. Так, це я вам показую, де разом фігурують наші міста.
– Круто, що ваша книга включає ілюстрації Юрія Журавля…
Мало того, це може вперше, і треба внести її в якусь книгу Гіннеса, тому що Юрко Журавель там є серед персонажів і він же є ілюстратором. Подібного, може, і не було в історії книговидавництва, ну треба буде поцікавитися.
– А Олександр Ірванець є серед персонажів?
– Є, так.
– Тому що Тарантіно в своїх фільмах регулярно з’являється.
– Ну, ось бачиш, при чому його персонажа постійно вбивають. Крім Pulp Fiction (прим. автора – фільм «Кримінальне чтиво»)
А, і там вже у книжці ще є оповідання про котів, ВКЛ – волинські коти-легенди. Ну, це про бойових котів князя Костянтина Острозького і далі розповідається про то, як коти в часи Другого Рейху, тут воювали з нацистськими собаками доберманами. Одним словом, знову ж таки, я вам переказав книжку настільки повно, треба відключатися.
– Слухайте, пан Олександр, мені імпонує те, що ви частенько в соцмережах пишете про актуальні сучасні події і з недавнього прочитав ваш вірш про квадробера.
Ой, приходить дівці пора,
Й полюбити хоцця.
Полюбила квадробера,
Молодого хлопця!
Полюбила квадробера
За котячі вушка,
І ще трохи за животик,
М’який, мов подушка.
Полюбила квадробера
З чотирма ногами.
Хтіла його погладити –
Він утік до мами.
Ой, візьму я квадробера
За пухнасті лапки,
І щоб його відшептали –
Заведу до бабки!..
– Як у вас взагалі відношення до сучасної молоді, до ось таких захоплень, або інших?
– Ну, найперше моє ставлення до них максимально позитивне. Ще 3 роки тому, до пенсії, я викладав в Острозькій академії, так що я більш-менш маю контакт з молоддю. Ну, стосовно квадроберів і іншого, кожен має право божеволіти, як він собі хоче. У цьому плані наше суспільство поки що вільне. Тобто, якщо це не шкодить іншим, то чому ні? А, розумієш, ось такі сатиричні штучки я добре знаю ціну цим своїм текстам. Тому що у житті я написав кілька дійсно хороших поетичних текстів, але ось ці сатиричні, я їх просто пишу для себе і зовсім не вважаю безсмертними творами.
– Ні, але це актуально і круто!
– Це імпровізації! Причому, вони пишуться самі. Я себе до такого не змушую. І це допомагає шліфувати техніку. Був такий дурний девіз “Жодного дня без рядка!”. Є такі люди, які так пишуть. Я так не вмію, але намагаюсь писати, коли хочеться.
– А щось може свіженького у вас є?
– Ні, старий, не мороч мене! Не дам тобі нічого свіженького!
– Тоді в Житомирі чекаємо щось свіженького!
– Я ще напередодні п’ятого буду в Острозі виступати, а шостого, це ж на Миколая, вдягаю червону шапочку і на оленях прилітаю до вас.
– На завершення є можливість запросити житомирян на зустріч. Кому вона буде цікава і чому на неї варто йти? – Тим, хто любить, як мені здається несподіваний погляд на речі. Гумор, і то такий різкий, часом навіть чорнуватий. Хто знається на історії мінімально, але знається. Тому, мабуть, буде цікаво. А взагалі, приходьте всі! Мені вас завжди приємно бачити.
Розмову провів журналіст Олексій Кузьменко.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації