Житомиряни вже звикли до святкових заходів, які давно вже стали традиційними. До таких і з повним правом можна віднести і Дні польської культури в Україні, якими також традиційно опікується Житомирська обласна Спілка поляків в Україні. Як правило такі святкові урочистості проходять щороку у листопаді.
Цьогоріч Дні польської культури у Житомирі проходять із 22 по 24 листопада. Ну, а серед заходів, які привертають найбільшу увагу, варто назвати дві книжкові презентації, які пройшли 23 листопада у конференц-залі житомирського готелю «Optima». О 10-й ранку упродовж півгодини проходила презентація книги «ЧЕСЛАВ МІЛОШ: Більше за одне життя». Автор книги – відомий український політолог, вчений секретар Інституту держави і права України ім. Корецького Володимир Горбатенко. Слід зауважити, що в Україні наукова біографія , що вийшла у серії «Політичні портрети», відомого філософа, поета, перекладача та громадського діяча, яким був Чеслав Мілош, досі була відсутньою. Тепер цей недолік ліквідовано, а книга про життя і творчість відомого польського митця стала зразком цікавої розповіді про цілу палітру літературно – філософських напрямів, течій, шкіл і т.д. Насправді для презентації роботи Володимира Горбатенка знадобилося б щонайменше кілька годин. Адже зміст її настільки багатогранний , що вимагає хоча б коротенького коментаря від автора ледь не до кожного розділу книги. Втім, регламент святкових урочистостей з нагоди Днів польської культури у Житомирі, подарував авторові книги «Чеслав Мілош: «Більше за одне життя» лише півгодини. Звісно ж , за такий мізерний час можна лише коротко і лаконічно перелічити основні заслуги поета, публіциста, перекладача і філософа –мислителя, якими відзначена творчість Чеслава Мілоша. Адже згадка лише про два твори Чеслава Мілоша ( «Поневолений розум» та «Родинна Європа») гідна хоча б коротких коментарів, оскільки обидві роботи присвячені напрочуд важливим темам життя у ХХ столітті. Йдеться про комуністичний тоталітаризм, про нагадування усьому світові про замовчування, або спотворення політичних проблем, які гостро потребують відновлення історичної правди і справедливості.
Безумовно, у Житомирі від 23 листопада 2024 року з’явиться щонайперше сотня читачів, які отримали книгу Володимира Горбатенка про Чеслава Мілоша. А це означає, що інтерес до творчості Мілоша, а найголовніше – до проблем та тем, які стали предметом дослідження Великого Поляка, у Житомирі зросте. Загалом, якщо спробувати провести певні аналогії стосовно того, чи має українська наука, або її конкретні представники, певні здобутки у плані осмислення жахливої мозаїки подій ХХ століття, то тут на пам’ять приходять відомі праці Мирослава Поповича («Червоне століття» ) та Ярослава Грицака («Подолати минуле. Глобальна історія України»). Щойно презентована у Житомирі праця В.П.Горбатенка, присвячена життю та творчості Чеслава Мілоша, написана у жанрі «Політичного портрета», а це – ще один аргумент для активізації уваги та інтересу у масового читача. Якщо книга справді здобуде потужний розголос, вона зробить свою справу. Ну, а творчий доробок Володимира Горбатенка поповнився ще однією звитягою, яку варто глибоко вивчити, освоїти і відповідним чином діяти.
Ще одна презентація книжки «На перекір тоталітаризмові. Розповідь про Францішека Бржезіцького» проходила трішки пізніше після ознайомлення із книгою Володимира Горбатенка. У Житомирі багато людей знали і досі пам’ятають про Ф.К.Бржезіцького, який прожив майже 93 роки і залишив легендарно героїчну і вдячну пам’ять про себе, як борця із тоталітарними (нацистським та комуністичним) режимами. У 1943 му році Ф.К.Бржезіцький став в’язнем нацистського концтабору смерті у Майданеку, а трохи згодом, коли «совєти» визволили Німеччину, радянський СМЕРШ запідозрив Франца Бржезицького у співпраці із підпіллям Армії Крайової, яка була антагоністично налаштована щодо СРСР. Відтак його арештовують, допитують, однак Франц Бржезицький тікає з-під варти. Згодом, вже наприкінці 1948 року, його все ж таки заарештовують і відправляють до ГУЛАГу під Омськ. Аж у 1955 –му, коли розпочинається процес реабілітації репресованих громадян, Ф.К.Бржезіцький повертається до Житомира. До самої смерті у серпні 2017 року він був активним громадянином свого міста. Брав активну участь у діяльності Житомирського обласного товариства поляків в Україні. По праву вважався незаперечним авторитетом у житті громади обласного центру. А літературний варіант книги про Ф.К.Бржезіцького підготував вінничанин Юрій Войціцький. Книжка надрукована польською мовою і може бути використана у процесі вивчення польської мови та історії в Україні.
Франц Карлович Бржезицький (нар. 4 вересня 1924, м. Житомир, УРСР — 4 серпня 2017, м. Житомир, Україна) — в’язень концтабору Майданек, учасник Другої світової війни.
Народився 4 вересня 1924 року у місті Житомирі (місцина Мальованка) в польській робітничій сім’ї. Дитиною пережив голод 33-го, у 1938 року втратив родину (батька, матір і сестер): батька розстріляли, а матір заслали до Сибіру. Рятуючись від дитячого будинку, втік та переховувався. Пізніше друзі батька допомогли влаштуватися на роботу до пекарні.
Під час окупації Житомира гітлерівцями, разом з друзями створив підпільну молодіжну антифашистську організацію, яка згодом приєдналась до Житомирського комуністичного підпілля на чолі з Г. І. Шелушковим. У Житомирі була розквартирована словацька дивізія, яка охороняла мости і військові склади та не брала участі у каральних операціях. Франц потоваришував зі словаками, зв’язав їх з підпіллям. Наприкінці 1942 року гестапо заарештувало юнака. На допитах він нікого не виказав, хоч знав усе керівництво. Його кинули у камеру смертників, проте замінили страту на концтабір Майданек (Польща).
У складі житомирського етапу Ф. Бржезицький прибув до Майданека 13 лютого 1943 року (після війни лише семеро з 1240 в’язнів цього етапу вижили і повернулися у Житомир). У Майданеку пробув більше року, кілька разів дивом уникав смерті. У квітні 1944 року був переведений у Гросс-Розен (Німеччина), а звідти до табору Ляйтмеріц (Чехія).
Разом з іншими в’язнями, Ф. Бржезицький був звільнений радянськими військами 8 травня 1945 року. Його призвали до лав радянської армії, де у складі запасного полку він перебував у Дрездені, а потім — Ковелі. Після війни був заарештований СМЕРШем, та йому вдалося втекти. Нелегально жив 4 роки у Житомирі, а у 1950 році знову був заарештований і без суду відправлений на 10 років в Омський табір для політв’язнів, де перебував 5 років. Тільки після смерті Сталіна у 1955 році був звільнений та реабілітований.
Повернувшись до Житомира, працював будівельником, як дід і батько, до виходу на пенсію очолював будівельно-монтажну бригаду, користувався заслуженим авторитетом.
«Пан Францішек», як його називають у Польщі, виконав свою клятву: у 2002 р. привіз капсулу з прахом жертв Майданека в Житомир. У День скорботи, 22 червня, її було закладено в підніжжя Пам’ятника жертвам фашизму на Богунії, де під час німецької окупації був табір радянських військовополонених Stalag 358. На урочистому мітингу Ф. Бржезицький сказав: «Тепер їх душі заспокояться». За його словами, він жив для того, щоб ніколи не повторився Майданек.
Під час своїх зустрічей з молоддю Франц Карлович гірко жартував: «Я закінчив дві академії: в одній ректором був Гітлер, у другій — Сталін». Він багато розповідав про перебування в гестапо, у Майданеку, в омському таборі. І кожного разу ці жахіття знову проходили крізь його серце. Він також згадував про мужніх і чесних людей, яких зустрічав на своєму життєвому шляху. Серед них словак Ян Налепка, який посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Ф. Бржезицький активно співпрацював з Польський дім у Житомирі, Студентським польським клубом. Близько 20 років був членом Товариства ветеранів війська польського Житомирщини.
У центрі міста Берлін була встановлена світлина Франца Карловича із написом — Я ще живий!
Помер Ф. Бржезицький 4 серпня 2017 року в Житомирі[1]. Похований на Корбутівському кладовищі, поруч з дружиною.
30 листопада 2019 року відбулося відкриття меморіальної дошки Францу Карловичу Бржезицькому[2]. Ініціатором відкриття дошки виступила обласна громадська організація «Студентський польський клуб» у Житомирі за підтримки Фонду «Допомога полякам на сході»[3].
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації