Про це повідомив сам Михайло Сидоржевський:
Сьогодні, в день, коли 15 років тому (9 жовтня 2009 року) побачило світ перше число «Української літературної газети», надійшла добра звістка.
За книжку «На межі світла і пітьми» (видавництво «Ліра-К», директор Віталій Зарицький) я удостоєний Премії імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики в 2024 році.
Дякую голові Комітету з премії імені В’ячеслава Чорновола Олегу Наливайку а також членам Комітету за високу оцінку моєї праці.
Книжка розрахована на мислячих українців, які шукають відповіді на складні питання нашої драматичної дійсності і вірять у незаперечну перемогу Світла над пітьмою.
Нижче – один із текстів із цієї книжки.
ВІН ЖИВ ТАК ЯК ПИСАВ І ПИСАВ — ЯК ЖИВ…
На прикарпатському Покутті, в рідному селі Василя Стефаника Русові, відбулись урочистості з нагоди 150-ліття геніального українського письменника.
Про нього пишуть, що він – «майстер соціально-психологічної новели». Для декого з новітніх «смартфонних більшовичків» він – «деструктивний письменник»…
Насправді, мабуть, він був надзвичайно самотнім на цьому світі. І його неймовірне письмо – це стан його стражденної великої душі, котра шукала, але так і не знайшла блаженного спокою на грішній землі… Ніде не знайшла – ні серед громіздкого й балаганного велелюддя, ні оддалік від галасливих перехресть, у затишку пласких пагорбів його рідного Русова, де йому судилося і народитися, і померти…
Сюжети його творів близькі кожному, кому цей світ назначено прожити болем і розпукою – а не пустоцвітом і чортополохом. Його творчість зрозуміла на всіх землях, бо в її основі – екзистенційні мотиви смерті, війни, людського страждання і безвиході — такі от «універсальні» мотиви людського буття.
Він жив так як писав і писав — як жив…
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації