«Найбільшою насолодою для мене є, коли після прочитання моїх творів знайомі, та й незнайомі, кажуть мені: «Знаєте, а в мене так само в літньому таборі було, такі ж танці під «Белладонну», тільки його не Сашком звали, а Олегом…»; «Ой, пам’ятаю ту талонну систему, я електрошашличницю тоді витягнула, точнісінько, як Ваша шуба, така ж непотрібна, але яка гонорова, та й сенсу в електрошашликах ніякого, бо немає вогнища зі смачним солодкуватим димом, пісень під гітару…»; «Як точно Ви про любов написали, я саме так відчуваю. Нема його зараз поруч, але подарована каблучка – зі мною. 3 розсипом, як Ви писали! Та й точно, вуса він з моєї косички зробив, сміялись ми! От як Ви знаєте?…”
Так вітає читачів Вікторія Краснопір у своїй першій збірці есе та поезії «Без тебе я не воскресну». У Домі української культури у колі друзів та близьких пані Вікторія презентує її у межах другого книжкового форуму «Відсіч. Без бар’єрів – 2024».
Збірка складається з 4-ох розділів: «Записки на вцілій скатертині», «Зупинка щастя», «Персеїдовий дощ» та «Сміятись можна».
Есе та вірші створені завдяки звичайним людям, які оточують нас щодня, подіям та обставинам, а також добрим спогадам, що є у кожного та кожної з нас.
У збірці можна знайти твори, створені за часів ковіду:
«…Важка сіра осінь двадцять двадцять.
Холодно. Вітряно.
Біжать-пробігають у справах люди, ховаючись у темні капюшони.
Усмішок не видно.
Маски.
А тут.
Раптом.
Музика.
Голос, свіжий, якийсь інопланетний, прорізає липку сірість, кидаючи виклик всьому цьому вселенському негативу.
Якесь дивне поєднання непоєднуваних реальностей.
Ту і зараз.
Цей ковідно-листопадовий холодний морок і голос, музика, пісня. Наче влітку, наче на сонці, наче весело, наче спокійно, наче нічого нема.
І одна-однесенька пара.
Взагалі диво…»
А також написані після повномасштабного вторгнення:
Не вдається знищити людей
Серце їм скувала люті крига?
Не нова, але одна з ідей –
То давайте розстріляєм книги.
Це неважко — зброї в книг немає.
Просто в палітурки цільсь та бий.
Щоб замовкли і Тарас, і Ліна.
Леся Українка. Хвильовий.
Щоб спалити українське слово
Щоб не колотив у груди дзвін.
Знову вони цілять в тебе, мово.
Чорні аркуші птахами між руїн.
Мов людей, книжки ті рятували…
Націю не знищиш, як не бий.
Знову вони з полум’я вставали:
Леся. І Тарас. І Хвильовий.
«Я маю цю збірку. Вона з авторським автографом. І коли Вікторія Валентинівна ніжно назвала її своїм первістком, я написала коментар. Бажаю вам бути багатодітною мамою», — секретар міської ради Галина Шиманська.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації