Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України повідомляє про лекцію Віктора Мойсієнка.
Норми української мови закладалися на протоукраїнських землях після розпаду праслов’янської мовної єдности і в період появи в Русі-Україні перших оригінальних (графіті, написи на предметах) і переписуваних (богослужбові книги) пам’яток виразно засвідчені вже від середини ХІ ст. У світських (оригінальних) написах тогочасне русько-українське говіркове мовлення виявлене очевидно; у переписуванні богослужбові книги народно-розмовна стихія проникає поступово і з часом наростає: церковнослов’янська мова набуває явних ознак спочатку місцевої київської, а потім галицько-волинської редакції. Ці говіркові українські риси, які згодом стани нормою нашої мови, послідовно виявлені як у світських, так і церковно-релігійних текстах від найдавнішого періоду русько-української писемности й дотепер.
Отже, тяглість розвитку української мови як окремої слов’янської структури, щонайменше, від Х ст. — незаперечна.
Після хрещення Руси-України до принесеної з різних слов’янських центрів слов’янської книжности, передовсім з Болгарії, церковнослов’янської мови потрапляють місцеві мовні ознаки. Тому мову перших переписаних у київських скрипторіях церковних книг — Реймського Євангелія (пер. пол. ХІ ст.), Остромирового Євангелія (1056–1057), Святославових збірників 1073 та 1076 років, Архангельського Євангелія (1092) та ін. називаємо церковнослов’янською мовою київської або русько-української редакції. Ця русько-українська (а не «общевосточнославянская», не «общерусская» і вже аж ніяк не «русская») редакція з часом поширюється на інші терени Руси.
Лектор — Віктор МОЙСІЄНКО.
Відомий мовознавець, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України. Професор кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка. З 25 лютого 2022 р. — у лавах Збройних сил України.
Наукові дослідження в галузі історії української мови та описової й історичної діалектології. Підготував до друку пам’ятки: «Гисторія Г. Граб’янки. Лѣтописъ краткій» (2001), «Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року» (2002) (у співавторстві), «Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р.» (2004); «Ключ царства небесного» Г. Смотрицького, Острог 1587 (2005) (у співавторстві), «Луцька замкова книга 1560–1561 рр.» (2013) (у співавторстві), «Євхаристиріон, альбо Вдячность превелебному Петру Могилі» (2016) (у співавторстві), «Лікарство на оспалий умисел чоловічий» Дем’яна Наливайка, Острог 1607 (2017) (відповідальний редактор), «Зерцало богословії» Кирила Ставровецького, Почаїв 1618 (2021) (відповідальний редактор), «Галицько-Волинське Євангеліє ХІІ ст.» (2023) (відповідальний редактор). Автор мовознавчих досліджень до видань «Лавришівське Євангеліє XIV ст.» (2018), «Віденський Октоїх» (2019), «Реймське Євангеліє» (2019), «Молитовник князя Володимира (Служебник Теодоровича XIV ст.)» (2021).
***
Реєстрація учасників: https://forms.gle/XeFWX3S3H4ee9CAN9
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації