Іван Сльота – сьогодні вже історія, вже легенда музично-літературної Житомирщини. А починалася ця легенда давно, або, як на сьогодні, дуже давно. У 1970-му випускник Одеської консерваторії Іван Сльота не поїхав до себе на Черкащину, а прибув до Житомира. Хормейстером у Державний поліський ансамбль пісні і танцю «Льонок». Слід зауважити, що «Льонок» вже на той час мав майже півторадесятилітню історію. Ансамбль попервах створювався за участі відомого житомирського літературного корифея, літературознавця-перекладача, поета та музикознавця Бориса Тена. Затим біля керма «Льонка» знаходився також нині славетний Анатолій Авдієвський, який якраз і порекомендував І.М. Сльоті приїздити до Житомира.
Загалом «Льонок» вже у часи своєї мегамасштабної популярності в УРСР, у масштабах всього «союзу» і навіть за кордоном, пережив декілька періодів. Ансамбль по суті пережив декілька складів артистів та музикантів, але незмінним його «знаменником» залишався Іван Сльота. Аж до липня 2014 року, коли митець пішов у засвіти.
Слід зауважити, що за ті 10 років, як Івана Сльоти немає серед нас, пам’ять про видатного диригента і художнього керівника «Льонка» не вмирає. Його пісні й досі є популярними, а його поезії, які видані кількома книжечками, і досі чекають на своє прочитання. До речі, Іван Михайлович дуже тонко і водночас наскрізь поетично відчував довколишнє життя. Хтозна, що перемагало у нутрі душі великого маестро – мелодії написаних ним пісень чи поетичні рядки дуже оригінального стилю і глибокої задушевності? Але якраз у пам’ятнику, який офіційно відкрили у Житомирі 2 липня 2024 року, Іван Сльота постав у всій своїй красі пісенного старійшини житомирського Полісся. Молодий ( всього 26-ти років) і досі невідомий для житомирян київський скульптор Дмитро Войтович зумів таки показати Івана Сльоту таким, яким його уявляють навіть ті люди, які ніколи не бачили, не чули Івана Михайловича вживу. Водночас пам’ятник напрочуд досконало увійшов у композицію мальовничого скверу на розі вулиць Шевченка та Сльоти і став справжньою окрасою тутешнього мікрорайону, який й досі стрімко розвивається у напрямку своєї архітектурно-мистецької досконалості.
Чим ще було позначено подію у сквері на вулиці Бородія, яка відбулася якраз опівдні 2 липня? Насамперед зустріччю друзів Івана Сльоти. Хтозна, де і коли могли б зібратися докупи майже півтора десятка мистецьких колективів із Житомира та Житомирщини загалом, зі столичного Києва і рідної для Івана Сльоти Черкащини. Але вчора вони були всі разом і виконували усім відомі пісні Івана Сльоти.
Звісно, подія, що проходила біля щойно відкритого пам’ятника, викликала неабиякий інтерес у житомирян. Після кількахвилинної урочистої церемонії за участі керівництва Житомирщини, після виступів голови Житомирської обласної адміністрації Віталія Бунечка та заступника голови Житомирської облради Володимира Ширми, виступало чимало народу. Секретарка Житомирської міської ради Галина Шиманська, керівник обласного управління культури Анатолій Душко, дружина Івана Сльоти Валентина Барташ-Сльота. Івана Сльоту згадали багато відомих людей, але найкращою згадкою стала пісня. «А льон цвіте синьо – синьо» пролунала так могутньо і так довершено, що транспорт, який рухався вздовж вулиць Сльоти та Шевченка, здавалося от-от зупиниться.
Відтепер у Житомирі побільшало ще на один пам’ятник людині, яка стала символом пісенно- поетичного і всуціль творчого Полісся. Безумовно, Іван Сльота – це феномен, це унікум, що досяг безмежних висот у творчому злеті і пориві своєї душі. Він дуже швидко поріднив свою особистість із Житомиром та загалом – із Поліссям. Він надто добре знав життя поліщуків і намагався зрозуміти, аби виразити автентику Житомирщини у своїй творчості і у спадщині «Льонка». Хтозна, наскільки довго і міцно житиме у нинішньому «Льонку» дух і натхнення Івана Михайловича Сльоти, але Житомир його пам’ятатиме ще дуже довго. Бо й справді – є за що!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації