У 1924 р. Борис Тен перебрався до Києва. Хоча й часто бував у рідному Житомирі – не поривав своїх зв’язків із цим містом. У своїх автобіографіях, що Борис Тен подавав до радянських органів, він говорив лише про свою світську культурницьку діяльність: «Живучи в Києві, виконував різні редакційно-перекладові роботи в видавництвах «Книгоспілка», «Сяйво», Державному видавництві України. Багато працював над перекладом текстів для вокального репертуару Київської філармонії, оперного театру та муз. драм. інституту ім. Лисенка».
Довідка:
Мико́ла Костянти́нович Зе́ро́в (26 квітня 1890, Зіньків, Полтавська губернія, Російська імперія — 3 листопада 1937,урочище Сандармох, Медвеж’єгорський район, Карельська АРСР, РРФСР) — видатний український поет, літературознавець, перекладач, літературний критик, полеміст, педагог, професор. Лідер групи поетів «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. Брат Михайла та Дмитра Зерова, нащадок малоросійської шляхетської родини Яреськів. Представник розстріляного відродження.
9 жовтня 1937 рішенням особливої трійки УНКВС по Ленінградській області «засуджений» до розстрілу. Зерова разом з багатьма іншими представниками української культури розстріляно в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З документів відомо, що смертний вирок виконав капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв.
Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1—4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено «за відсутністю складу злочину». Водночас перевіркою встановлено, що колишнього співробітника НКВС УРСР Федора Овчинникова, який розслідував справу Зерова, за порушення соцзаконності засуджено, а іншого співробітника, що фальсифікував матеріали справи, звільнено з органів держбезпеки за фактами, що дискредитують звання офіцера.
Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук’янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина — Котика (Констянтина) Зерова.
Варто відзначити, що із видавництвами «Книгоспілка» й «Сяйво» було пов’язано чимало видатних українських письменників того часу, зокрема лідер неокласиків Микола Зеров (1890-1937). З останнім заприязнився Борис Тен. Цей письменник, перекладач, літературний критик справив великий вплив на свого молодого колегу, фактично визначивши його подальший творчий шлях.
Борис Тен написав спогад «Чим я завдячую Зерову». Правда, за його життя цей твір не побачив світу. Й не дивно. Адже Микола Зеров належав до представників «розстріляного відродження», був убитий в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 р. І хоча в період «відлиги» відбулася реабілітація цього письменника, однак шлейф «ворога народу» залишався за ним, а його особа й творчість маргіналізувалися. Спогад «Чим я завдячую Зерову» з’явився за часів «перебудови» в 1987 р. Уперше його оприлюднили на шпальтах газети «Літературна Україна» .
У зазначеному спогаді Борис Тен писав:
«З Миколою Костевичем (саме так Костевичем, а не Костянтиновичем, як тепер звично пишеться – П. К.) я познайомився 1924 р. в Києві. На той час я уже почав перекладати поезії Поля Верлена, а для «Незалежного театру», що існував тоді в Житомирі, переклав п’єсу Ю. Жулавського «Йола». Мав і власний поетичний доробок, якого друкувати не поспішав. Щоб не забувати старогрецької мови, для практичного застосування якої тоді ще не видно було перспектив, почав разом з Є. М. Кудрицьким перекладати діалоги Платона.
Микола Костевич зразу ж залучив мене до участі в «Антології французької поезії», над укладанням якої він тоді працював разом з С. В. Савченком. Зважаючи на мій інтерес до Верлена та на власні мої поетичні спроби, які виразно тяжіли до верлібру, Микола Костевич дав мені перекладати такого майстра вільного вірша, як символіст Франсіс В’єле-Гріффін, а також витончені поезії Трістана Дерема, що належав до групи так званих «фантазистів», «світлі і міцні ритми» великого бельгійського поета Еміля Верхама».
Між двома чоловіками склалися дружні відносини. Свідченням цього, зокрема, стало те, що протоієрей Микола Хомичевський у 1924 р. хрестив сина Миколи Зерова Костю. Можна стверджувати, що Микола Зеров перетворився в своєрідного наставника для Бориса Тена, виявляючи при цьому делікатність. Він залучав свого молодшого товариша до різноманітних творчих проектів, принагідно допомагаючи порадами.
Борис Тен писав у зазначених спогадах:
«До роботи, яку провадили тоді Д. М. Ревуцький та М. Т. Рильський над створенням українських перекладів до пісень західноєвропейських та російських композиторів, приєднався і я. Микола Зеров з цікавістю стежив за цією роботою і нерідко давав мені поради та зауваження…
Не цурався Микола Костевич і роботи над прозою. Готуючи для видавництва «Сяйво» «Місячну трилогію» (фантастичні романи) Юрія Жулавського і пам’ятаючи про виявлений мною раніше перекладацький інтерес до творчості цього польського письменника, Зеров доручає мені перекласти третю частину цієї трилогії роман «Стара земля», який разом з двома попередніми частинами вийшов 1928 року за його ж ретельною редакцією. Моє літературне ім’я тоді ще не твердо було зафіксоване, і за порадою Миколи Костевича переклад «Старої землі» я підписав псевдонімом В. Томашівський (полонізована форма мого справжнього прізвища)».
Допомагаючи Борису Тену, Микола Зеров давав йому допоміжну літературу з власної бібліотеки, перечитував чернетки його перекладів, робив до них свої зауваження. Лідер неокласиків вважав, що повинна існувати «художня вибагливість автора перш за все до самого себе». Й прищеплював такий підхід своєму молодшому колезі.
Саме Микола Зеров познайомив Бориса Тена з Олександром Білецьким. Це знайомство в подальшому, в післявоєнний період, відіграло чимало роль у житті Бориса Тена. Тоді, в непрості часи для останнього, Олександр Білецький став одним із його покровителів, надаючи замовлення Борису Тену на переклади з іноземних мов. А тоді, в 20-ті роки, за рекомендацією Миколи Зерова Олександр Білецький залучив молодого Миколу Хомичевського до роботи над перекладами «Хрестоматії західноєвропейських літератур».
Микола Зеров, ввівши Бориса Тена в коло неокласиків, поступово й ненав’язливо перетягнув його в «свою віру». Про це так писав Борис Тен:
«Робота над химерною ритмікою античних хорів, з одного боку, з другого – переклади різноманітних текстів для музичних хорів, специфіка яких вимагає , щоб вони були тільки еквіритмічні, стали для мене чудовою школою, що гармонувала з строгими принципами поетики Зерова. Впливові його власної творчості та поезії Рильського я не міг протистояти і в своїх творчих шуканнях перейшов од верлібру до класичних сонетних форм».
Борис Тен навіть «датує» цей перехід, описуючи своє спілкування з Миколою Зеровим:
«Переломним щодо цього було літо 1928 року, коли Микола Костевич приїздив до Житомира читати для вчителів-заочників курс лекцій з української літератури. Кількаразові наші спільні прогулянки берегами Тетерева (в якому він одного разу, купаючись, загубив свої окуляри) та розмови з ним на різноманітні, не тільки літературні, теми, щедро пересипані цитатами і дотепами, залишили в моїй пам’яті незгладимий слід. Саме тоді я вперше подав на його суд свої сонетні спроби. Щоб допомогти мені поступово опанувати численними тонкощами цієї вибагливої форми, Микола Костевич порадив мені починати з так званого демісонета, що допускає в своїх катренах неоднакове римування. Так виник у мене цикл демісонетів «Поліськими шляхами»».
Наведений уривок показує, наскільки дружньо-творчими були стосунки Бориса Тена й Миколи Зерова. Але цей уривок цікавий ще в іншому плані. Датування Борисом Теном свого переходу до неокласиків про дещо говорить. Річ у тім, що червневий 1926 р. пленум центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки неокласиків. Їх звинуватили в антипролетарських настроях. Фактично це означало заборону літературної діяльності представників цього літературного напрямку. Микола Зеров з 1926 р. змушений був зосередитися переважно на літературознавчих студіях. І ось саме в такий недобрий для неокласиків час Борис Тен робить вибір на їхню користь. Це була позиція!
Автор: Петро Кралюк
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації