Після ремонту з фасаду навчального закладу зникла меморіальна дошка, яку було встановлено до 80-річчя відомого письменника.
Сьогодні Євгену Концевичу мало б виповнитись 89 років.
Ще 9 років тому у Житомирі відомому письменнику-шістдесятнику відкрили меморіальну дошку (авт. О. Славова, Г. Мокрицький), яку встановили на фасаді гімназії №23, учнем якої із 1947-го по 1952-й рік був письменник.
Тоді житомирські ЗМІ поширювали коментар одного з авторів меморіальної дошки – Георгія Морицького:
«Ми вирішили з Оленою Славовою, скульптором цієї дошки, що вона має бути видовжена і повинна нагадувати рушник. Для оформлення взята за основу традиція, яка була в домі Концевича, розписуватись на рушнику українському вишиваному відвідувачам домівки Євгена Концевича. Коли перші десятки відвідувачів розписалися і рушник закінчився, то Євген Концевич вирішив його продовжувати, дошивати, і получився велетенський рушник», – розповів тоді краєзнавець Георгій Мокрицький.
Визначну роль у становленні Євгена Концевича як майстра слова зіграв Борис Тен. Помітивши неабиякі здібності у хлопця, Борис Тен залучив його до літератури і посприяв творчому дебюту — вмістив кілька гуморесок, перших літературних спроб Євгена, до альманаху «Перший сніп» (1957). За кілька років Концевич заявив про себе як про цілком зрілого і самобутнього прозаїка — 1964 року виходить його збірка новел «Дві криниці», того ж року він став членом Спілки письменників України.
Завдяки своїй могутній життєвій енергії, мистецтву спілкуватися та гуморові молодий письменник привабив до себе цілу плеяду творців — літераторів, журналістів, художників, покоління яких уже тоді називали шістдесятниками. Його оповідання публікувалися в газеті «Літературна Україна», у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна».
Але до початку ремонту будівлі гімназії у 2022 році, пам’ятну дошку зняли і не повернули після закінчення ремонту.
Довідково:
Народився Євген Васильович 5 червня 1935 р. в с. Млинище неподалік Житомира в родині колгоспника. Рятуючись від голоду, 1947 року родина Концевичів переїхала до Житомира. Навчався в Житомирі, в школі № 23. У віці 17 років, невдало пірнувши у р. Тетерів, зламав хребет і втратив здатність самостійно пересуватися. Заочно закінчив середню школу і 1963 року вступив заочно до Житомирського педінституту (нині — університет) на філологічний факультет.
В 1964 році після видання збірки новел «Дві криниці» вступає до Спілки письменників України.
У 1960-1970-х роках його переслідував КГБ «за зберігання та читання антирадянської літератури». Двічі виключали з СПУ, зрештою був у ній залишений, але без допуску на сторінки преси.
В 1999 році за твори опубліковані в антології «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа» нагороджений всеукраїнською премією в галузі літератури й мистецтва імені Івана Огієнка.
Помер 21 липня 2010 р. в Житомирі. Похований 22 липня на Смолянському цвинтарі, біля батька.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації