Певне уявлення про перипетії Бориса Тена під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. дає його фільтраційна справа, яка зберігається в Державному архіви Житомирської області. Її завели після того, як митець звільнився з німецького полону й потрапив до рук радянських «компетентних органів». Звісно, його як в’язня німецьких таборів мусили допитати, дізнатися, чи не працював він з нацистами, розпитати про «зрадників батьківщини». Судячи з цієї справи, Борис Тен не давав якоїсь широкої інформації. Загалом справа в плані інформативному виглядає «бідно».
Із неї випливало, що на початку війни Бориса Тена призвали до Червоної армії. Як це часто бувало, новобранців належно не готували (якщо взагалі готували). Не дивно, що в жовтні 1941 р. Борис Тен у районі Брянська опинився в оточенні й потрапив у полон. Далі працював у таборі для військовополонених у Новгороді-Сіверському. У березні чи то квітні 1942 р. німці його звільнили від таборових робіт. І він став працювати хормейстером у театрі Новгорода-Сіверського.
На перший погляд це видається дивним, оскільки в нас склалися стереотипи щодо поведінки німецької влади на окупованій території України. Відповідно до цих стереотипів, німці знущалися над радянськими військовополоненими, а на окупованих територіях чинили терор. Насправді, воно не завжди було так. Деяких простих військовополонених (а до таких належав рядовий Микола Хомичевський) відпускали.
Окупанти також сприяли налагодженню культурного життя, використовуючи його в своїх цілях. Наприклад, на окупованих українських територіях функціонувала низка театрів, в яких ставилися «правильні» вистави. Навіть у них ставила п’єса українського радянського драматурга Олександра Корнійчука «Фронт» – щоправда, вона йшла під назвою «Так вони воюють» й була трохи змінена. Театри потребували фахівців. А Борис Тен якраз до них належав.
Новгород-Сіверському театрі Борис Тен працював близько року. У квітні 1943 р. його арештувало гестапо. Зі слів Бориса Тена керівництво театру мало зв’язок із радянськими підпільниками. Зокрема, це стосувалося режисера Смолянського. У театралів начебто були плани податися в партизани. До цього справа не дійшла. Німці арештували низку працівників театру. Очевидно, проти Бориса Тена в них не було якихось доказів щодо його підпільної роботи. Тому його не розстріляли і не ув’язнили. Спочатку Бориса Тена послали працювати на вапняковий завод у околицях Новгорода-Сіверського, а потім відправили на роботу до Німеччини. У той час якраз німецька господарка потребувала робочих рук. І людей масово з України везли працювати на німецькі терени. Серед таких опинився й Борис Тен.
Працював він у місті Лянгенбіляу в Сілезії (зараз місто Белява в Польщі). Виконував будівельні, а також дорожні роботи. Коли місто зайняли радянські війська, почав працювати при військовій комендатурі цього міста. Тут йому згодилося знання німецької мови. Адже цим окупаційним комендатурам вкрай бракувало перекладачів. Також певний час Борис Тен працював у військовому лазареті в місті Ковелі, а потім вже опинився в Житомирі в 1946 р. Так виглядала його воєнна «одіссея».
У фільтраційний справі Бориса Тена є одна несподівана «родзинка». Вона не стосується змісту, а форми. Слідство по цій справі вели росіяни. Принаймні слідчі мали російські прізвища. Й, відповідно, слідство велося російською мовою. Різного роду інформації та протоколи подані російською мовою. Однак автобіографія, яку мусив написати Борис Тен, подана… мовою українською. Це, в певному сенсі, був виклик слідчим. Звісно, Борис Тен міг написати цей документ російською мовою, яку добре знав. Але він цього не зробив. Написав українською. У цьому можна вбачати вияв його української опозиційності радянсько-російській владі.
Автор: Петро Кралюк
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації