Максим Рильський – заслужений журналіст України, директор фонду «Троянди й виноград», онук Великого Поета і громадського діяча Максима Тадейовича Рильського на власній сторінці у соціальній мережі Фейсбук виклав цікаву інформацію з історії Житомирщини:
Біля входу в будівлю історико-краєзнавчого музею села Паволоч, що на Попільнянщині Житомирської області, відвідувачей зустрічає бетонна плита із вишкребленими по ній літерами. Поруч на стіні в рамці пояснювальна анотація в перекладі із старопольської мови:
«Тут, в цьому гробі, покояться останки пана Ромуальда Рильського, Стільника Львівського, який в році свого 59 пішов з цього світу дня 29 жовтня 1813 року.
Його ім’я з повагою нащадкам надаєм. Перехожий, зупинись в цьому місці. Кінець у нас усіх один. А цей обеліск минулого нехай порушить християнське натхнення за душу Ромуальда».
Як розповів директор музею Петро Аврамчук, сама домовина не збереглася в знищеному напередодні Другої світової війни Паволоцьокму костелі (залишки його фундаменту на фото виглядають з обваленого крутосхилу). А перед нами надгробна плита, яку було віднайдено, прочитано надпис і перевезено до музею.
Вже друге століття в родині Рильських і в обізнаних колах «ходить» чарівна історія про казковий порятунок Ромуальда Рильського під час Коліївщини. Оповідку про поневіряння 14 річного учня Василіянської школи в Умані та молодшого брата його Антонія детально, в присутності своїх сестер, від першої особи, записав його син Теодор, а оприлюднив правнук Теодора, батько Максима Рильського Тадей Розеславович. Його ж есей «Рассказ современника о приключениях с ним во время «Колиивщины» вже в наш час увійшов до зібрання творів Тадея Рильського « В житті ніколи неправді не служив» ( вт-во «Успіх і кар’єра», Київ, 2013 р. ст. 74 -85).
Переконуючи всіх в достовірності паперів діда, Тадей Рильський із самого початку запевняє: «Между бумагами покойного деда моего Федора находится предлагаемая здесь в дословном переводе с польского «записка о приключениях отца его, Ромуальда, во время Колиивщины». Она списана, сыном, Федором, со слов отца на основании заметок , которые делал он и его сестры во время рассказа, что и выражено в рукописи. Весь рассказ ведется от первого лица с очевидным желанием восстановить его в форме, в которой он был устно высказан…»
Із записок Теодора, а за ним Тадея, нам відомо, що після численних блукань лісами та полями в спробі урятуватися від повстанців, 14-річний Ромуальд все ж потрапив до рук гайдамаків. Прив’язаний до стовпа і вже подумки прощаючися із життям, підліток підсвідомо почав співати, адже мав добрий голос і часто підспівував в хорі під час навчання. Він заспівав улюблений, відомий у народі твір українських православних – псалму «Пречистая Діво, мати руського краю». Спів так розчулив атамана, що той, зворушений , заплакав і відпустив хлопчика, сказавши: «Шкода його губити, візьміть собі його за дячка, нехай вам у церкві співає». Разом з ним гайдамаки відпустили на волю й інших шляхтичів».
На жаль, мало що відомо про подальший життєвий поступ Ромуальда. Як зазначає в примітках вже згадане видання, Рильський Ромуальд Шимонович – правобережний поміщик середньої руки, власник земель на Сквирщині. Більше відомо про його сина Теодора, певні розвідки здійснила родина Аврамчуків – батько і син. Теодор Ромуальдоввич – теж власник маєтків, у спогадах сучасників – «вольтер’янець і ліберал», на Сквирщіні повітовий маршалок ( предводитель дворянства).
Відомо, що порятунок Ромуальда трапився 1768 року. Можна тільки гадати, історія з ним – легенда чи бувальщина. Письменник, краєзнавець і журналіст Євген Букет, який вивчав Гайдамаччину, віднайшов додаткові відомості про Василіанську школу в Умані. Зокрема про те, що її учнів повстанці розпустили по домівках, жодного не вбили, як про це писали поляки в мемуарах. Тому, вважає дослідник, випадок із Ромуальдом – не унікальний – вижили всі. Звичайно, щодо останнього твердження, можна сперечатися. Але навіть коли порятунок Ромуальда тільки легенда, вона виглядає чарівною і має документальний підтекст.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації