Україна минає 800-й день протистояння із агресором у небачено важкій, кривавій, руйнівній боротьбі. Щодня увага мільйонів жителів країни прикута до звісток на передньому краї. Щодня російський звір кидає бомби та ракети по житлових кварталах українських міст, завдаючи нових втрат і жертв. І , все ж таки, Україна думає про майбутнє. Про те, як відновлювати економіку, як відбудувати знищене, спалене і зруйноване. Про те, як повернути додому мільйони співгромадян, які стали за ці 800 днів біженцями у десятках держав світу.
Найперше завдання, яке постане вже на другий день війни, як вдосконалити українську владу. Адже, хто б і що не казав, саме промахи, прорахунки, а подекуди злочинні зволікання колишніх влад із перетвореннями, із реформами, які здебільшого лише імітувались, і призвели до нинішньої ситуації, коли ворог був переконаний, що ми слабкі, що ми роз’єднані, що ми слабкодухі і несправжні.
Ми розмовляємо із Віталієм Мельничуком – старійшиною української політики, народним депутатом України першого скликання, головою Житомирської міської ради на початку 90-х років минулого століття. Нині Віталій Григорович – віце–президент Асоціації народних депутатів минулих років. Свого часу громадська організація, створена за участі вже колишніх нардепів, мала у своєму складі майже півтисячі членів. Асоціація утворена у 1994-му році, коли в Україні фінішувала перша каденція Верховної Ради. Деякий час Асоціація намагалась активно втручатися у політичне, суспільне життя в Україні, виконуючи роль одного зі «стовпів» громадянського суспільства. Потім, коли на перший план у суспільному житті України потрапляли структури, народжені у той чи інший спосіб під час революцій (Помаранчевої чи Євромайдану), Асоціація нардепів минулих скликань відійшла у затінок суспільної уваги. Навіть членство у ній зменшилось, бо станом на початок 20-х років вже ХХІ століття членами Асоціації вважаються заледве 200 колишніх нардепів.
Чим займається Асоціація народних депутатів минулих скликань? Щонайперше тим, чим займаються більшість ветеранських організацій будь-якого напрямку – вирішенням питань суто побутового характеру: похорон померлих нардепів, питаннями їх пенсійного забезпечення і т. ін. Однак у полі зору колишніх парламентарів неодмінно перебувають питання стратегічного характеру – облаштування політичних процесів, вдосконалення політичної системи і зокрема – багатьох аспектів виборчого процесу у державі. Усім зрозуміло – за нинішніх правил та стереотипів щодо оновлення влади шляхом виборів, нічого суттєво не зміниться. Ну, які , скажімо, партії можуть на повному серйозі говорити ( не кажучи вже про звіти чи хоча б змістовний аналіз) про роботу своїх осередків в областях, у районах чи громадах. До речі, осередки політичних партій так і досі не відреагували на появу по суті нового адміністративно –політичного поділу у державі на громади. Партії так і залишилися на рівні районних та обласних структур, які здебільшого працюють для усім відомої «галочки». Віталій Мельничук каже, що Асоціація народних депутатів минулих років серйозно розглядає шлях найперших реформаторських кроків у виправленні ситуації. Знову ж таки, велосипед віднаходити вже запізно і, як завжди, правильна відповідь може бути знайдена шляхом компромісу: без повернення до мажоритарки, коли народних депутатів обирали у конкретних громадах, селах, селищах і містах, не обійтися. А щодо виборів до місцевих рад, то «мажоритарні» депутати, обрані за поданням (рекомендаціями) партійних організацій – то єдино можливий шлях відродити хоча б обриси відповідальності обранців знову ж таки, у своїх округах. Інакше нинішня яловість місцевої влади, коли депутати не підзвітні ні партійному керівництву ( часто воно щезає назовсім), ні виборцям певного мажоритарного округу, буде лише наростати. Навіть перемога у війні із росією, яка має стати могутнім імпульсом для відбудови та відродження України, не гарантує адекватної влади, яка повинна буде вести країну ( або ж окремий її регіон) до швидкого ренесансу. Віталій Мельничук каже, що партійна система у тому виконанні і при тому рівні законодавчого забезпечення партійно-політичного життя фактично погубила так звану владу на місцях. У місті, а тим паче, у селі чи селищі, виборці давно не чули про звіти , або ж навіть про згадку від осередків колись начебто популярних «Слуг народу», «Батьківщини», УДАРУ, або партій, які «спалахували» на виборах і раптом «гасли», як це було із «Нашим краєм», партією «Сила і честь». Ніяких звісток, жодних заяв, петицій, закликів, ініціатив партії не проголошували із початку російсько-української війни. Так, начебто їх (партій) в Україні ніколи і не було. Це примушує серйозно задуматись над тим, а для чого вони (партії) нам взагалі потрібні? Можливо треба міняти законодавство щодо партійного будівництва? І робити це треба терміново. Не зважаючи на ракетні обстріли чи бомбові атаки. Так само потрібно вдосконалювати процеси відповідальності депутатів всіх без винятку рад. Відкликання, висловлення зауважень аж до недовіри депутатові має бути чітко відлагодженим механізмом, який має бути зрозумілим більшості виборців.
Віталій Мельничук каже, що ініціювати усі, вище зазначені зміни та вдосконалення у партійно-політичній структурі українського суспільства, має громадськість. У тому числі і Асоціація народних депутатів минулих років. Щоб там не було, а люди, які мають реальний досвід законотворчої роботи, а тим паче – ще й досвід роботи у органах виконавчої влади (Президент Асоціації нинішній нардеп Сергій Тарута не лише неодноразово обирався до Верховної Ради, але й керував потужними регіонами України) мають негайно консолідувати свої зусилля на шляху вдосконалення і модернізації владної моделі України у післявоєнний період. Треба вдосконалювати не лише виборче законодавство, але й вносити серйозні зміни у кваліфікаційні вимоги щодо державної служби, ефективність якої поки що дуже сумнівна і низька.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації