Сьогодні Глибочицька громада провела в останню земну дорогу нашого земляка, військовослужбовця, захисника України — Круківського Володимира Івановича.
Володимир Іванович народився 16 вересня 1986 року в селі Студениця в родині Світлани Анатоліївни та Івана Володимировича Круківських. В рідному селі минуло його дитинство, тут він зростав, навчався, тут його знали й поважали односельці.
У 1993 році Володимир переступив поріг Студеницької загальноосвітньої школи. У 2004 році закінчив її та продовжив навчання в Житомирському аграрному університеті.
Свій трудовий шлях розпочав бетонярем у СП ТОВ «Нива», згодом працював полірувальником, столяром-будівельником та на інших підприємствах. Це була людина праці — людина, яка не боялася роботи, яка своїми руками заробляла на життя і дбала про свою родину.
Але з перших днів повномасштабного вторгнення Володимир показав себе не лише як працьовитий односелець, а як справжній громадянин і патріот.
Коли над Україною нависла найбільша за десятиліття загроза, він не залишився осторонь. Брав активну участь в організації самооборони рідної Студениці. Згодом став членом добровольчого формування територіальної громади «Соколи Полісся».
Він захищав своє село, свою громаду, а коли прийшов час — став на захист усієї України.
У березні 2026 року Круківський Володимир був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після проходження базової загальновійськової підготовки проходив військову службу водієм-електриком роти безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини А4773.
5 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Маломихайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області Круківський Володимир Іванович загинув унаслідок удару FPV-дроном противника, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи Україну.
Молодий чоловік, який мав жити, працювати, любити, будувати плани, бути поруч із рідними та близькими віддав найдорожче — своє життя, захищаючи те, що було для нього рідним і дорогим: свою землю, свій дім, свою родину, свою Студеницю, свою Україну.
Володимир загинув заради того, щоб жили інші. За можливість нашим дітям ходити до школи. За можливість нашим родинам прокидатися у своїх домівках. За право України бути вільною і незалежною.
Ціна цієї свободи страшна. І сьогодні ми ще раз усвідомлюємо її.
Його життя обірвалося надто рано. Але його вчинок назавжди залишиться в історії нашої громади та в пам’яті кожного, хто його знав.
Висловлюємо найщиріші співчуття родині Володимира. Ми схиляємо голови перед вашим болем.
Нехай Господь прийме душу Володимира у Своє Царство, дарує йому вічний спокій, а рідним — сили пережити цю непоправну втрату.
Вічна пам’ять Герою!
Вічна слава Захиснику України!
Слава Україні!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації