5 січня 2024 року під час бойового вильоту загинув льотчик 114-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ Владислав Залістовський на позивний Blu Helmet. Пілот народився в Малині на Житомирщині. У TikTok та Instagram, де за ним слідкували тисячі людей, він викладав відео своїх польотів. Спогадами про те, яким був український пілот, поділилися його мама, бабуся, подруга та перша вчителька.
“У мене все чудово. Сьогодні перший раз на МІГу літав. Можу сказати, що це був абсолютно інший літак. Я нереально задоволений”.
Таке повідомлення Владислав надіслав своїй подрузі Ірині після першого польоту на МІГ-29. Влітку 2022 року пілот винищувальної авіації почав захищати українське небо від російських ракет, шахедів та літаків. Та матері про це не розповідав.
“Він ніколи не розповідав, що десь літає за якимись ракетами, шахедами. Він мені казав: “Та я нічого такого не роблю”. А я йому: “А якщо щось станеться?”. Він завжди казав, що завжди може катапультуватися”, — пригадує Тетяна Залістовська.
Після смерті сина жінка зробила татуювання з його позивним — “Blue Helmet”. Тетяна розповідає, що дуже хотіла б політати разом із сином.
“Він дуже-дуже любив літати. Він так знімав усі ці відео, наприклад, я б з ним також політала. Я все це люблю — там небо, тут хмари, тут вже земля, ці мертві петлі. Я завжди казала, що він як в тому мультфільмі “на білокрилих кониках”. Він обіцяв, що я і з парашутом стрибну, і що ту мертву петлю зробить зі мною”, — каже жінка.
Владислав народився в Малині, закінчив 9 класів місцевого ліцею номер один. Перша вчителька пілота Лариса Лисенко пригадує його як хлопчика невисокого зросту, який сидів за першими партами.
“Дитина була сонячна, позитивна. Знаєте, говорять, де його залишиш — там його і забереш, але він був дуже відповідальний. Він був активною, комфортною дитиною.”
Ірина Рябченко навчалася з Владиславом з першого класу. Дівчина розповіла, що Владислав був їй добрим другом.
“Наша дружба не припинилася. Ця людина залишилася у моєму житті і продовжила в ньому бути по 5 січня 2024 року”, — каже Ірина Рябченко.
У 2015 році Владислав вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Хоча військовою справою в дитинстві не цікавився, каже мама українського пілота.
“Він думав, що військова справа — це сидіти “бумажки” перебирати. А потім якось в одну хвилину була на роботі і він надіслав відео як вступати до Харківського університету Повітряних Сил, центрифугу, як там крутяться, як здають екзамен. І написав, що з дитинства мріяв стати льотчиком. Але він ніколи про це не казав, його в дитинстві завжди захитувало”, — розповіла Тетяна Залістовська.
У 2017 році Владислав вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
“Коли він закінчив університет і пішов служити до Івано-Франківська, почалась війна. Їх зібрали всіх, хто випустився як льотчики на винищувачах і відправили в Миколаїв на якесь донавчання. Всі були хлопці там і він із ними. Він був в захваті від своєї частини. Коли він розповідав, як вони з хлопцями спілкувались, говорив, що я слухаюсь своїх хлопців і думаю, як мене гарно прийяли у Франківську, яке красиве місто”, — пригадує перша вчителька Владислава Лариса Лисенко.
Саме в Івано-Франківську мама пілота Тетяна востаннє бачилась із сином. Тоді вони гуляли разом з його дівчиною Євгенією.
“Я їхала в Польщу. Я говорила, бережи себе. Він говорив: “Мама, все буде добре…” Я не відчувала, що його може не бути. Я навіть зараз не вірю в це. Я його рідко бачила, і мені здається, що він напише мені SMS: “Мамо, як твої справи?”, але дивлюсь в мережу, а він був давно”, — говорить жінка.
Не прочитав Владислав і останнє повідомлення від бабусі Світлани, яка надіслала його зранку 6 січня 2024 року.
“Я йому відео надіслала, як в 2021 році він купався, але його вже не було в живих, я не знала. Я вранці 6 числа, вислала це і написала: “Ти пам’ятаєш?”. Так воно залишилося з однією галочкою, непрочитане”, — розповіла Світлана Возна.
Світлана Возна зберігає переписку з онуком. У ній — такі повідомлення:
“Люба бабуся, вітаю тебе з днем народження. Від щирого серця дякую за ласку, турботу, ніжність, увагу й доброту, якими ти щедро обдаровуєш мене з самого народження. Бажаю тобі здоровʼя, енергії, сил на довгі щасливі роки. Нехай кожен день приносить тільки хороші, радісні події. Обіймаю”.
“З днем народження, бажаю тобі, рідний, здоров’я, поваги та любові. Скоро настане мир, смійся, люби, живи повним життям, не падай духом, буть міцним, перед тобою цілий світ. Не помились, вибери правильний шлях. Будь щасливим, даруй щастя іншим. Ми завжди поряд, підтримаємо і любимо”.
“Він любив дуже небо. Він там і залишився. Хочеться, щоб його пам’ятали, його гарну посмішку. Яка в нього була гарна посмішка, які були гарні очі, такі добрі”, — каже бабуся пілота.
Владислава Залістовського нагородили Почесним Нагрудним знаком “Срібний хрест”, посмертно орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації