«Сценарій цього фільму писало саме життя», — так про стрічку «Вона» говорить її режисерка Тетяна Станєва.
Протягом чотирьох років вона спостерігала за життям трьох жінок, чиї чоловіки служать у 88 батальйоні морської піхоти. За чотири роки зйомок життя неодноразово змінювало хід цієї історії. Народження дітей, втрати, очікування, волонтерство, зустрічі й розлуки, життя з тривогами та короткими телефонними дзвінками — усе це відбувалося не за сценарієм, а в реальному житті героїнь. Саме тому ця документальна історія — не про зіграні емоції, а про реальність, яку щодня проживають тисячі українських родин.
Цю стрічку представили житомирянам під час спеціального показу в кінотеатрі ім. Івана Франка. Після перегляду глядачі мали нагоду поспілкуватися з режисеркою Тетяною Станєвою та однією з головних героїнь фільму — житомирянкою Оленою Лисак.
«Вона» розповідає історії трьох жінок, чиї чоловіки захищають Україну. У центрі сюжету — не бойові дії, а життя тих, хто чекає вдома. Щоденні турботи, очікування, взаємна підтримка, пошук внутрішньої опори та спроби жити далі, коли війна стала частиною повсякденності.
За словами Тетяни Станєвої, документальне кіно має особливу силу саме тому, що не створює історії, а чесно їх фіксує.
«Документальне кіно — це гола правда. Часто незручна. Часто дуже болюча. Як для тих, хто її проживає, так і для тих, хто її знімає, так і для тих, хто її дивиться. Але це найкращий інструмент, який архівує нашу історію і показує світу правду про нас», — зазначила режисерка.
Спочатку команда планувала зняти лише короткий сюжет для болгарського телебачення. Та вже після першої зустрічі з героїнями стало зрозуміло: кількох хвилин для цієї історії замало. Так почалася робота над фільмом, яка тривала чотири роки.
Одна з головних героїнь стрічки Олена Лисак розповідає, що погодилася на зйомки не лише для того, щоб розповісти власну історію.
«Ми хотіли розказати про батальйон наших чоловіків. А ще — показати кожній жінці військового, що вона не одна. Нас багато, і ми всі проходимо через схожі переживання», — говорить вона.
У фільмі немає написаного сценарію чи постановочних емоцій. Камера лише супроводжувала героїнь у їхньому звичайному житті.
«Життя саме написало сюжети цього фільму. Все, що там показується, — без жодних прикрас», — каже Олена Лисак.
Три жінки, три різні історії, три різні етапи життя. Одна лише починала сімейне життя, інша виховувала маленьких дітей, третя вже мала багаторічний досвід шлюбу. Але всіх їх об’єднало одне — очікування своїх чоловіків і підтримка одна одної.
«Ніхто тебе не зрозуміє так, як інша жінка, яка так само чекає свого чоловіка. Ми були одна для одної як повітря», — згадує героїня стрічки.
Режисерка переконана: цей фільм важливий не лише для родин військових. Він допомагає краще зрозуміти одне одного по обидва боки війни.
«Я дуже хочу, щоб цей фільм показав цивільним, як живуть військові, а військовим — що відчувають їхні родини та жінки. Щоб ця прірва між нами ставала меншою», — наголосила Тетяна Станєва.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації