Жителі Житомирської та Оліївської громад на колінах проводжали в останню дорогу мужнього Героя, самовідданого Захисника України Дмитра Суховця. Свою останню земну пристань воїн знайшов на Алеї слави Корбутівського кладовища. Попрощатися з Героєм прийшли друзі, побратими, рідні та близькі, всі, хто знав і шанував полеглого воїна. На вулицях рідного міста дорогою до вічного дому Дмитра Олександровича проводжали земляки, які ставали на коліна, віддаючи йому останню шану. Нині Герою особливо потрібна наша щира молитва. Його подвиг назавжди буде в нашій пам’яті. Низький уклін Герою! Висловлюємо наші щирі співчуття родині.
Є люди, чия присутність наповнює світ теплом, світлом і добром. Саме таким був Дмитро Суховець. Усміхнений, щирий, відкритий до людей, завжди готовий підтримати, допомогти, розрадити добрим словом. Він умів дарувати радість і залишав після себе лише світлі спогади.
25 червня 1994 року в місті Житомир народився хлопчик, якому судилося стати справжнім чоловіком, воїном і Героєм. З дитинства Дмитро вирізнявся добрим серцем, щирістю та любов’ю до людей. Навчався на відмінно у ЗОШ №25 міста Житомира (нині Ліцей №25 м. Житомира), був наполегливим, цілеспрямованим і працьовитим.
Особливою сторінкою його життя стали танці. Вісім років Дмитро присвятив латиноамериканському танцювальному мистецтву. Сотні годин тренувань, численні конкурси, перемоги та нагороди стали свідченням його таланту і сили характеру. Він умів красиво рухатися по життю, долаючи труднощі з усмішкою та гідністю.
Згодом здобув професійну освіту, будував плани на майбутнє, мріяв, жив звичайним життям молодого чоловіка. Та коли Батьківщина потребувала своїх синів, Дмитро не залишився осторонь.
У 2025 році він добровільно став до лав захисників України. Без примусу, без вагань, за покликом серця. Там, на передовій, він швидко заслужив повагу побратимів і командирів. Його цінували за мужність, надійність і людяність. На нього можна було покластися у найважчі хвилини. Він ніколи не шукав легких шляхів і завжди був поруч із тими, кому потрібна була підтримка.
[07.07.2026 21:04] Витя Мельниченко: Війна неодноразово випробовувала Дмитра на міцність. У серпні 2025 року він отримав важке поранення та контузію. Осколки посікли тіло, вибух пошкодив слух. Кожен крок давався через біль, у вусі постійно лунав нестерпний дзвін. Але він витримав. Вилікувавшись, повернувся туди, де на нього чекали побратими. Повернувся тому, що не міг інакше.
Згодом було ще одне поранення — у голову. Та навіть тоді Дмитро не захотів залишати своїх товаришів і продовжив виконувати бойові завдання. Його незламність вражала всіх, хто був поруч.
У червні 2026 року він ненадовго повернувся додому після тривалого перебування на передовій. Повернувся через тяжку хворобу дідуся, якого дуже любив. Дідуся також звали Дмитром. Саме на його честь назвали маленького хлопчика — майбутнього Героя. Та на Дмитра чекав ще один болючий удар — дідусь помер… Провівши рідну людину в останню путь, Дмитро знову поїхав туди, де гриміла війна.
Ніхто не міг знати, що це буде остання зустріч із сином, братом, дядьком, другом…
Після чергового бойового завдання солдат, стрілець штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмового спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону в/ч А1619 Дмитро Суховець вважався безвісти зниклим. Для рідних почалися довгі дні надії, молитви та очікування. Вони вірили, що станеться диво. Вірили до останнього.
Але надію розбила страшна звістка.
12 червня 2026 року Дмитро загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.
Йому назавжди залишилося лише 31…
Не здійсняться його мрії. Не пролунає його щира усмішка. Не обійме він більше найдорожчих людей. Ніколи вже не почує лагідне слово від свого дядька маленька племінниця, яку він так сильно любив і ніжно називав своєю принцесою. Для неї він був цілим світом, прикладом сили, доброти та любові.
Нестерпний біль втрати назавжди оселився у серцях його мами, сестри, брата, племінниці, рідних, друзів і побратимів. Разом із ними сумує вся наша громада, адже пішла у вічність людина великої душі, щирого серця та світлої вдачі.
Дмитро віддав найдорожче, що мав, — власне життя, щоб жили інші, щоб Україна була вільною, щоб майбутні покоління могли жити під мирним небом.
Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Героя.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у наших серцях.
Вічна пам’ять Герою України!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації